У рамках будь-якого чемпіонату кожної з країн трапляється бодай одна команда за сезон, яка спочатку не декларує взагалі ніяких намірів щодо потрапляння до єврокубків, а потім раптово виявляється, що вона цілком здатна цього досягти. Брайтон у англійський Прем’єр-лізі в поточному футбольному році був саме таким клубом, від початку здобуваючи, як здавалось, сенсаційні перемоги над іменитими супротивниками, які потім стали для "чайок" буденністю.

Зокрема, так було й у матчі першого туру в гостях у Манчестер Юнайтед на Олд Траффорд, куди команда приїхала ще під керівництвом Грема Поттера та здобула перемогу над тоді ще новим клубом для Еріка тен Гага (2:1). Проте минув певний час, і команди вчасно не провели зустріч 28 туру, через що були змушені надолужувати цей момент на першому тижні травня. Ледь не за тиждень до цього вони, щоправда, зіграли в півфіналі Кубку Англії, і там уже "червоні дияволи" помстились у серії пенальті із просуванням до вирішальної зустрічі проти сусідів за містом на Вемблі.

Лише рідкісні команди АПЛ не припадають на цікаву пропозицію місцевої команди зіграти в яскравий атакувальний футбол і Манчестер Юнайтед звітного вечора не став виключенням. Навіть більше — команда тен Гага вирішила зіграти на випередження суперників, першою створивши гольовий момент у матч. Тоді, уже на другій хвилині гри, Антоні завершував контратаку, яку від центру поля побудували Фред, Каземіро та Бруну, але пробив над повз праву стійку з пів кола перед штрафним.

"Червоні дияволи" на гребні успіху хотіли продовжувати так само грати й надалі, але натомість Лінделеф раптово припустився помилки перед власними володіннями під час передачі на правий фланг, подарував м’яч Мітомі, а той не захотів створити можливість для партнера поблизу пробити в порожні ворота, замість чого ледь не вимкнув світло в очах у де Хеа потужним ударом в обличчя з близької відстані.

Близькість до успіху більш позитивно вплинула саме на "чайок", які на певний час перетворились на якихось шулік по відношенню до володінь суперників, постійно шукаючи привід завести туди м’яч із завершальним ударом. Чого тільки не забивали — ось ключове питання. А моментів у того ж Мітоми, Вебстера, Енсісо та Мак Аллістера було хоч греблю гати. До речі, було цікаво спостерігати за тим, як Ван-Біссака реалізовував домашню роботу тен Гага, яку той виконав щодо аналізу гри японського суперника. Низький блок, відсутність агресії та перешкоджання правій нозі — цього виявилось цілком достатньо.

Що ж до гри в нападі, то Юнайтед пропагував доволі стриманий футбол та довгі передачі з глибини в пошуках вільного простору на флангах для швидкісних футболістів. А ще було чимало спроб у виконанні гостей пробити з дальньої відстані, проте вони в кращому випадку оминали першого ж захисника на своєму шляху. Перший тайм на цьому тлі завершився без голів, а ось у другій половині гри ми стикнулись із дещо нелогічними рішеннями.

Тен Гаг закликав своїх футболістів грати більш обачно, але вийшло так, що ті віддали м’яч суперникам. Брайтон цим користався так, як тільки міг собі уявити, проте більшість наступів усе одно концентрувались на Мітомі, якого той-таки Ван-Біссака читав як відкриту книгу. А що не встигав учиняти в протидії фланговий захисник, то підчищали партнери, а бо врешті-решт де Хеа. Звісно, що подібний підхід від гостей коштував їм чимало витрачених нервових клітин, коли м’яч учергове проходив поруч із воротами чи летів у бік іспанського голкіпера, проте Юнайтед усе ж таки тримався та, здавалось, готовий погодитись на нічию.

Проте футболісти Роберто Де Дзербі влаштували суперникам таке завершення основного та компенсований час, що ті зрештою капітулювали. Причому, одним із найбільш безглуздих способів — на останніх секундах до фінального свистка Шоу зіграв рукою під час перехоплення подачі кутового з правого флангу на Данка, що арбітр помітив, як здалось, лише тоді, коли дав потрійний свисток. VAR учасно втрутився, а за його підсумком "чайки" отримали пенальті, ударом із якого в лівий верхній кут відзначився чемпіон світу Мак Аллістер.