Свято футболу під назвою чемпіонат світу варте того, аби чекати на нього аж чотири роки. Однак українська Прем’єр-ліга в своєму поточному розіграші аж ніяк не мала наміру поступатись за рівнем глядацького інтересу конкурентам в особі 32 національних збірних із різних куточків світу. Чотирнадцятий тур національної першості в цьому плані був щедрим на важливі з точки зору турнірної таблиці протистояння, і оскільки ми вже побачили битву двох лідерів кількома днями раніше, то в звітній день настала черга перевернути табель про ранги догори дриґом.

Таким чином перед нами опинилось протистояння в Петровому поміж місцевим Інгульцем та Львовом, які посідали останнє та передостаннє місця відповідно. При цьому, "козаки" вже встигли залишитись без головного тренера Сергія Лавриненка за підсумками невдалого старту сезону. І хоча решта керівного штабу команди змін не зазнала, під керівництвом Младена Бартуловича працювати все ж таки доводилось звикати по-новому. Терпець у керівництва "золотих левів" виявився більш монолітним, проте хто знає, наскільки його б ще вистачило стосовно Олега Дулуба, якщо б команда продовжувала й надалі демонструвати кволі результати.

Оскільки перед матчем проти київського Динамо (1:2) хорватський спеціаліст фактично не мав часу познайомитись із командою в своїй новій ролі, то вже під час підготовки до звітної гри Бартулович намагався провести глибоку ротацію стартового складу, до чого також підштовхувала щільність календаря. Інгулець при цьому виглядав зарядженим на боротьбу, чого в останніх матчах за часів Лавриненка, на жаль, не було помітно, і саме за "козаками" залишився перший гольовий момент у матчі — постріл Сітала над воротами з центрального входу до штрафного.

Однак, як би команди не намагались демонструвати якісний футбол в атаці, газон у Петровому не позволяв навіть мріяти про спокійне володіння м’ячем. А тут ще й низький вхідний поріг до попереджень за фоли з боку арбітрині Анастасії Романюк не давав гравцям як слід боротись за м’ячі, тож більшу частину часу вони вовтузились у багнюці біля центральної лінії.

Проте вже під завісу першої половини гри сталось раптове пожвавлення з обох стороні, і на влучання від Кухарука в поперечину з правого флангу штрафного на завершення закидання від Запорожця Львів відповів доволі гострим дальнім пострілом від Бойка. Проте тільки-но Паламарчук повернув м’яч до чужої половини, як Васильєв перед власним штрафним примудрився головою скинути м’яч на Марусича, який одразу вгатив під поперечину воріт Ільющенкова.

Львів’яни дуже не полюбляють пропускати першими в цьому сезоні, а коли це ще й трапляється під саму перерву, то настрій у команди спадає геть у прірву. Ось і виявилось так, що Інгулець одноосібно перехопив ініціативу в цій грі, виконуючи постійні наступи на чужі ворота в другій половині, хоча чим далі заходив ігровий час, тим жахливішим ставав стан газону на місцевій арені.

На передній план за таких умови виходили дальні постріли, і Кухарук у цьому плані не залишав шансів решті гравців на полі — на завершення повної години ігрового часу Андрій потужно вгатив у поперечину ще раз, проте вже з лівого флангу. Це зайвий раз підкреслювало перевагу "козаків" над суперниками в плані атаки, тоді як футболістів Львова вистачило лише на вилучення для Максима Грисьо за друге попередження під завісу гри. Ось у кого відпочинок цією зимою розпочнеться трохи раніше — можна й мундіаль спокійно подивитись.