Робочі дні посеред тижня самі по собі рідко минають у спокійному темпі, а тут ще й організатори української Прем’єр-ліги вирішили провести повноцінний ігровий раунд із восьми матчів усього за два дні, що вже достатньо говорило про рівень напруженості для команд. І при цьому в кожній грі можна було знайти якусь додатково інтригу чи пряму зацікавленість команд в успіху. Певна річ, що полтавська Ворскла та київське Динамо також підпадали під цю характеристику, а їхню зустріч на рідному для "зелено-білих" стадіонів безумовно можна було вважати центральною в турі.

Безпосередніх точок доторку поміж собою команди Мірчі Луческу / Олександра Шовковського та Юрія Максимова не мали, проте нашкодити один одному втратою очок могли дуже сильно. Зокрема, для "біло-синіх" це було доволі гостри питанням, бо від "бронзової" сходинки, із урахуванням чергової перемоги луганської Зорі напередодні над Вересом (1:0), їх відділяло вже вісім очок. Власне, лише на бал менше не вистачало Ворсклі для того, аби наздогнати Олександрію, яка також успішно провела свій матч у цьому турі.

Команда Віктора Скрипника звітну зустріч розпочинала з повним відчуттям власного поля й зовсім не виказувала гостинне ставлення до суперників у пресингу шістьома футболістами на чужій половині поля. Динамо від цього навіть десь зніяковіло й у підсумку ми не побачили від киян жодного загрозливого моменту в атаці, окрім стрибка коліном уперед проти воротаря Ісенка від Ваната, який ризикував вивести з ладу одного з найбільш важливих футболістів полтавського клубу в другій половині сезону.

Але тоді все для Павла обійшлось добре, а вже на 13 хвилині саме його передача від меж власного штрафного вперед на Степанюка завершилась скиданням нападника на Кане головою та отриманням миттєвого зворотного пасу за спину центральним захисникам. Ударом у лівий нижній кут Руслан відкрив рахунок у нашому протистоянні, а для Динамо ситуація стала трохи більш напруженою, аніж була на самому початку гри.

Зрозуміло, що тоді було ще грати й грати до завершення протистояння, але кияни намагались одразу ліквідувати відставання за рахунком, заради чого створили кілька непоганих нагод за участі Буяльського та Беніто, але ті не влучали в площину воріт із перспективних позицій. А ось Сефері на 21 хвилині підкрученим ударом із лівого кута штрафного в площину воріт Нещерета точно поцілив би та ще й улучив у дальню дев’ятку, проте воротар зробив усе від себе залежне, аби цього не сталось.

Для гостей це був дуже відповідальний момент, бо в наступній атаці за їхньої участі Буяльський від самого центрального кола зближувався з чужими воротами на самоті, знайшов попереду Ванат, той змістився під дальній удар до лівого флангу й потужно вгатив під дальню стійку. Гол найвищого ступеня виконання вдалось нам побачити й цей епізод засмутив команду Скрипника настільки, що про їхню гру в нападі до завершення першого тайму ми майже не згадували.

Майже, бо на 43 хвилині Олександр Скляр згаяв найкращу з нереалізованих можливостей на обидві команди в цій грі. Півзахисник, що вийшов на поле замість травмованого Феліпе вже на 38 хвилині, у межах воротарського перед порожніми воротами не зреагував на відскок із невдалої спроби Олійника п’ятою завершити простріл із правого флангу від Пердути. Ворскла таким чином могла б піти на перерву за переваги в рахунку, а натомість була змушена повертатись до гри з ще більшими проблемами для свого захисту. Ісенко відверто начудив, коли не перехопив простріл із правого флангу від Тимчика, перевівши м’яч поблизу на ногу Беніто, що з другої спроби таки пробив Кравця на лінії воріт.

Після цього футбол у нашій грі був уже геть інакшої якості. Ворскла банально не витримувала навантажень від матчу посеред тижня, тоді як Динамо намагалось малими зусиллями стримувати суперників та інколи щось вигадувати в атаці. Можливо, на цьому ми б і завершили цю зустріч, проте на 81 хвилині пролунав сигнал "Повітряна тривога" й вартувало б усе ж таки дочекатись відновлення протистояння, бо з’являлись варіанти.

Проте, коли гра вже відновилась, ми не побачили разючих змін у поведінці обох команд. Ворскли вистачило на створення небезпечного моменту імені Степанюка – Челядіна, коли перший завадив другому завершити м’яку подачу з лівого флангу від Бацули більш якісним ударом головою, аніж це зробив сам Руслан. У підсумку, навіть підключення Ісенка на фінальний стандарт біля чужих воріт нічого не дало господарям.