Дуель Манчестер Сіті та Челсі за останні роки вже кілька разів змінювала свій статус і навіть відбувалась у рамках фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА з підсумковою перемогою "синіх". Проте ця історія вже встигла припасти пилом, і після тієї гри в Порту "пенсіонери" змінили вже кількох тренерів, але ще жодного разу не перемагали "містян" відтоді.

У поточному ж сезоні ситуація така сама, як і в минулому році — команда Хосепа Гвардіоли бореться за чемпіонський титул, а футболісти Маурісіо Почеттіно тим часом вирішують якісь власні завдання в середині турнірної таблиці з неочевидними перспективами на успіх. Добре, що Челсі хоч підходив до гри на полі чинного чемпіона не на тлі трьох матчів без перемог поспіль, бо без участі українського нападника Михайла Мудрика тиждень тому виграв гостьове дербі проти Крістал Пелес.

Незадовго до стартового свистка в Манчестері розпочалась злива неабиякої інтенсивності, тож уже невдовзі ми побачили, що поле Етіхаду може впоратись геть не з кожним випробуванням. Газон увібрав у себе достатньо води для того, аби футболісти почували себе на ньому некомфортно та припускались помилок. Хоча навряд чи ті два виходи віч-на-віч із Едерсоном від Стерлінга та Джексона під час контратак можна було списати лиже на примхи погоди.

Як можна було зрозуміти, Мудрик знову залишився на лаві для запасних, тоді як його партнерів по команді міцно взяли під пресинг на початку й дуже близьким був Челсі до того, аби цей тиск не витримати. Ось тільки не щастило Голанду на завершення епізодів боротьби в повітрі, тоді як інакших підходів до створення гольових моментів команда Гвардіоли вигадувати не квапилась.

Сіті в підсумку настільки високо подекуди піднімав власну лінію нападу, що позаду відкривалось дуже багато вільного простору, що зрештою зіграло проти "містян" під завісу першого тайму. Джексон та Стерлінг на 42 хвилині таки поладнали з власними ногами й англієць покарав колишніх одноклубників за необачність.

Другий тайм став історією про те, як Манчестер Сіті ледь не в стані істерики намагається атакувати чужі ворота в пошуках довгоочікуваного гола, але в команди Гвардіоли просто нічого не виходить. Навіть у супербомбардира Ерлінга Голанда, який самотужки згаяв стільки моментів, що на кілька матчів наперед вистачило б не тільки йому, а й кільком партнерам. І це ми ще не беремо до уваги постійні загрози від де Брюйне чи Фодена.

Челсі ж грав доволі просто — продовжував ловити на контратаках, і якби забив тоді на початку другого тайму цей вікопомний дует Стерлінга та Джексона, то ми б говорили про геть інші категорії сенсації після фінального свистка. А так — Почеттіно прогнозовано почав закриватись у захисті, як та черепаха, тож на появу Мудрика ми навіть не розраховували за таких умов.

Тиск від Сіті, зрозуміло, із часом виключно зростав, і зрештою перевалив за всі осяжні межі та призвів до голу. Родрі на 83 хвилині скористався відскоком у центрі штрафного на вгатив з усього маху під поперечку. До цього моменту та одразу після нього Голанд згаяв свої чергові нагоди, тож серіал із можливою перемогою господарів продовжувався до останнього. Але не дотисли. Ні до пенальті на нібито гру рукою від захисника гостей, ні до власне забитого м’яча. Перегони в самому розпалі, а Сіті вже втратив навіть математичне лідерство.