Двадцять восьмий тур української Прем’єр-ліги мав дійсно гучний початок із матчами за безпосередньої участі наших одвічних грандів. І це не дивно, бо вже за кілька днів увесь фокус перейматиме на себе матч у Житомирі за право здобути кубок України, тож організатори змагань підібрали розклад національної першості таким чином, щоб від утоми у гравців донецького Шахтаря та київського Динамо й сліду не залишилось.

Але це ще дивлячись із якого боку подивитись, бо в цьому турі на обох фіналістів очікували дуже цікаві супротивники. "Гірники" відкривали п’ятничну частину протистоянь матчем у столиці проти луганської Зорі в запеклому регіональному протистоянні. Хоча й команда Младена Бартуловича була вже відносно легко мотивована на завершення поточної кампанії — свої базові потреби "мужики", здебільшого, уде задовольнили, але завжди є спокуса зачепитись за щось більше, аніж просто середина турнірної таблиці.

Нападник Зорі Пилип Будківський, який, як відомо, у своїй кар’єрі був раніше тісно пов’язаним саме із Шахтарем, вирішив, наприклад, у цій грі зачепитись за центрального захисника "гірників" Алаа Грама. Із наслідками для останнього, беззаперечно. Бо спочатку туніського футболіста спровокували на картку за штовханину в неігровій ситуації, а потім той і сам сфолив проти суперника в центрі поля, що зумовило загалом одразу дві жовті за 17 хвилин.

Але Шахтар нічого не змінив у своїй тактиці на гру через це недоречне вилучення. Та й Зоря не надто наполягала на тому, щоб Маріно Пушич робив щось більше, аніж просто переставив Марлона в центр оборони. Господарі створили лише один дійсно цікавий момент до перерви — удар Вантуха з лівого флангу штрафного на 26 хвилині, який через рикошет від голови Слесаря поцілив у поперечину чужих воріт.

У "гірників" тим часом моменти виникали за підсумком традиційних позиційних атак та високого пресингу, від якого гості спочатку й не думали відмовлятись. І недарма — захист Зорі кілька разів дуже перспективно помилявся перед власним штрафним на користь суперників, от тільки Кевін та Егіналду явно не квапились цим користатись.

Після перерви ж уваги вартували лише стартові +/- 20 хвилин. Команди обмінялись гострими випадами на самому початку другого тайму, коли навіть важко сказати, хто ближчим був до забитого м’яча: Буяльський під час свого удару з прострілу Вантуха з лівого флангу на ближню, чи Кевін під час побачення із Сапутіним, який те в нього виграв.

А от потім було вже не надто цікаво. Момент із голом Невертона з офсайду під час передачі на правий фланг атаки від Бондаренка міг би нас трохи розбудити, тоді як решту часу тренери проводили ротацію. Пушич — більш активну, бо йому треба було й атаку підживити, і гру стабілізувати. Бартулович — більш скромну, бо просто грав від суперника. Як і його команда загалом.