Ліга конференцій УЄФА є доволі цікавим турніром, оскільки основна увага від футбольних уболівальників до нього, якщо взагалі дає про себе знати, то підтягується лише під вирішальне протистояння, тоді як поза нею залишаються решта менш іменитих клубів, назви яких ті самі фанати, можливо, почули б уперше в житті.

Але від моменту запровадження цього змагання ще не було такого випадку, щоб у вирішальній дуелі поміж собою зустрічались клуби малого калібру. Цього сезону та й поготів у фіналі Ліги конференцій севільський Бетіс протистояв лондонському Челсі у польському місті Вроцлав, і якби команди Енцо Марески в складі учасників цієї дуелі б не опинилось, ото б була б сенсація всесвітнього масштабу.

Але все одно ніхто потім не буде згадувати, що "сині" грали цей турнір своїм "другим складом", серед якого в першій частині сезону місце було навіть для Михайла Мудрика, а що трапилось із ним потім — то ми всі бачили. Челсі в підсумку (о, диво!) виграв основний раунд змагань, тому потім пропускав перший матч плей-оф і послідовно вибив Копенгаген (3:1), Легію (4:2), Юргорден (5:1). У Бетіса турнірна сітка була на один крок довше — Гент (3:1), Віторія Гімарайнш (6:2), Ягелонія (3:1) та Фіорентина (4:3).

Але й ця інформація більше для історії статистики, тоді як нас усіх цікавили події на футбольному полі та те, що колектив Мануеля Пеллегріні зрештою зможе запропонувати супернику, якого інакше, окрім як фаворитом пари, називати було б просто непристойно. І Челсі з цим статусом у першому таймі відверто загрався.

Бо те, що ми побачили у виконанні команда Марески в плані атакувальних дій, можна було описати лише одним словом — "байдикуватісь". Жодної цікавої думки чи сміливих рішень, окрім удару Палмера з гострого кута ще на шостій хвилині на правому фланзі штрафного, ми так і не побачили, а натомість "пенсіонери" ще й доволі швидко пропустили.

Бетіс агресивно почав гру та вже на дев’ятій хвилині пресингом змусив суперників помилитись на власній половині, чим миттєво скористались Форнальс, Іско та Абде Еззалзулі, який із лівого флангу штрафного поцілив у дальній нижній кут. Після цього "зелено-білі" темп власних атак намагались тримати стабільно високим, за рахунок чого тримали гру під контролем, а суперникам не дали нічого показати у відповідь до перерви. Непогана заявка.

Але не більше того. У другому таймі Ез, який розірвав Гюсто на лівому фланзі атаки, зіткнувся вже з протистоянням Рісу Джеймсу, та ще й мав пошкодження, а отже зворотній відлік його хвилинам на футбольному полі можна було розпочинати майже одразу. І коли зник Ез, то зник і весь Бетіс — дуже сумне видовище, бо спротиву в такому стані команда Пеллегріні майже не чинила.

Челсі спочатку продовжував страждати в атаці, бо суперники закрились, але як тільки в Палмера почали виходити передачі до чужого штрафного, то голи посипались ледь не самі собою. Коул просто влучав своїми подачами з правого флангу в голови Енцо Фернандеса та Ніколаса Джексона, а ті радо спрямовували м’ячі по кутах чужих воріт.

За рахунок цього лондонці відігрались та вийшли вперед відповідно, а далі вже було більше справою техніки добити суперників, які не мали банальної змоги повернутись до гри належним чином. От і вийшов у підсумку рахунок на межі розгромного з голами Санчо та Кайседо в контратаках, яких просто неможливо було уникнути севільцям, бо в розібраному стані вони кинулись атакувати й узагалі забули про захист власних воріт. До добра це прогнозовано не довело.