Національна збірна України дотягнула рівень інтриги в групі 1 дивізіону B Ліги націй УЄФА аж до самого фіналу, проте явно не такого, яким би ми хотіли його бачити. Перед заключним туром групового етапу ситуація в нашому квартеті була такою, що "синьо-жовті" на чолі із Сергієм Ребровим уже не мали шансів на першу сходинку в турнірній таблиці, тоді як наші суперники, албанці, залишали за собою доволі непогані варіанти.

Проте обом командам для досягнення бажаного було конче необхідно перемагати в Тірані, і лише після цього дивитись за підсумком матчу в Празі. В України був шанс зачепитись за плей-оф боротьби за місце в дивізіоні A, проте куди більш імовірними, від чого настрій точно не покращувався, були відносини з третім за силою дивізіоном. Тож цього разу команда Реброва боролась за свій престиж у прямому сенсі цього слова.

Чотири заміни у стартовому складі, у порівнянні з попередньою грою проти Грузії (1:1), а більше й не потрібно — це спрацювало. Уже на п’ятій хвилині ми були попереду за підсумком добивання відскоку від заблокованого удару Яремчука в центрі штрафного у виконанні Зінченка, а ще за п’ять хвилин наш форвард замкнув скидання головою від Коноплі у воротарському. Блискавичний початок і повне нерозуміння ситуації збоку суперників.

Україна якісно підійшла до першого тайму, тож наш футбол у ньому можна було вважати цілісним і майже бездоганним. За винятком ситуації з дальнім ударом від Мучі під перерву, коли, так, трохи "синьо-жовті" почали давати суперникам крутитись із м’ячем біля власного штрафного. Але в решті ситуацій команда Реброва виглядала цілком здатною контролювати хід подій.

Як мінімум, до розмови Сілвіньйо із своєю командою під час перерви. Бо після неї на другий тайм Албанія вийшла просто нереально заведеною. Ще й із двома замінами. І тут уже ми стали свідками дуже поганої картини — Україна вирішила низьким блоком зустрічати навалу суперників, і до чого це може призвести, ми доволі швидко почали здогадуватись.

Хоча спочатку в цьому другому таймі теж були суто наші контратаки, однак дальні удари від Судакова успіху не принесли, а потім і Трубіна почали перевіряти суперники. А на 74 хвилині так узагалі стався дуже неприємний епізод, коли голкіпер полетів у ноги Узуні, на якого на ближній стійці скидав простріл із правого флангу Балліу п’ятою, збив суперника, у наші ворота призначили пенальті, а Байрамі його спокійно реалізував.

Правди ніде було подіти — на нас очікували пекельні 20 хвилин до фінального свистка, що розуміли все довкола, і тому спроба відбиватись від подальших навал албанців виглядала вже як данина важким обставинам, у які ми самі себе загнали, якщо вже казати відверто. Там і перебудова на трьох центральних захисників знадобилась із часом.

І все заради того, аби не тільки витривати хвилі наступів суперників, а ще й контратакувати. І не просто так, а з двома реальними нагодами для Назаренка. Однак… дебютного м’яча за національну команду в Олександра не було й цього разу, хоча нагоди були дійсно вбивчі, проте Стракоша наслідував приклад Мамардашвілі й не дав інтризі в цій грі померти раніше фінального свистка.