Чемпіонські перегони в англійській Прем’єр-лізі досі тривають і перебуватимуть у такому стані ще дуже довго. Адже ні Ліверпуль, ані Манчестер Сіті, ані лондонський Арсенал не хочуть поступатись позиціями. "Червоні" при цьому завчасно зіграли свій матч двадцять шостого туру національної першості, обіграли Лутон (4:1), після чого почали готуватись до кубкового фіналу проти Челсі на Вемблі, маючи гандикап у чотири бали від найближчого переслідувача.

Цим колективом були підопічні Хосепа Гвардіоли, які в звітній ігровий день завітали в гості до Борнмута й хотіли не допустити небажаних утрат очок, які б теоретично закрутили ще більшу інтригу в чемпіонаті, аніж вона є вже зараз. Однак звичайно, що думку "вишень" із цього приводу теж непогано було дізнатись, бо з п’ятьма матчами поспіль без перемог команда Андоні Іраоли точно почувала себе не найкращим чином у турнірній таблиці.

Сіті в першому таймі наче й непогано починав контролювати м’яч в атаці й навіть створив швидкий гольовий момент зусиллями Голанда, проте суперники постійно перебували на межі від виходу до власних контратак, тож у спокої команду Гвардіоли не залишали ні на мить. Ось і довелось Едерсону вже незабаром витягувати з-під поперечини дальній удар від Керкеза чи постійно працювати на перехопленні флангових передач.

А поміж тим "містяни" таки забили. Посеред першого тайму Голанду вдалось протиснути Сенесі на лівому фланзі штрафного та з гострого кута пробити у Нето, рикошет від якого Забарний просто не встигав зняти з ноги Фодена перед порожніми воротами. Оскільки всі знають, як себе поводить клуб із Манчестера, коли здобуває перевагу за рахунком, "вишні" одразу пішли захищати власні володіння від другого гола, бо ще один м’яч міг значно послабити їхні позиції.

Зрештою, команда Іраоли пішла на перерву лише з одним додатковим моментом у вигляді дальнього пострілу Крісті, із яким упорався Едерсон, після чого нас очікувала дуже цікава друга половина гри. Цікавою вона була тому, що Борнмут постійно перебував у стані побудови власних атак, тоді як у воріт "містян" подекуди спалахували справжні пожежі. Едерсон у розпалі цієї битви був справжнім героєм, бо на його рахунку назбиралось чимало безпосередніх порятунків власної команди.

Сіті при цьому постійно не міг дати ради активним флангам господарів поля, тому здебільшого отримував м’ячі до штрафного через другий поверх і це було дійсно небезпечно, за умов наявності того ж Соланке в складі суперників. Едерсон і від форварда Борнмута настраждався добряче, проте у свої ворота м’яч так і не пропустив.

Хоча для цього були всі передумови, про що варто говорити відверто. Гості подекуди просто відскакували в останній момент завдяки чи-то вдачі, чи-то не влучності опонентів, як це було в моменті з Уналом наприкінці основного часу.

І скільки б замін Іраола не робив, у атаці його команди стабільно працювала одна й та сама схема, тоді як скільки б ротацій не проводив Гвардіола, проте його підопічним цю гру вдалось угамувати лише тоді, коли арбітр дав фінальний свисток.