Чемпіонські перегони в англійській Прем’єр-лізі цього сезону можуть бути наскільки завгодно запеклими, проте рано чи пізно всьому все одно має настати логічне завершення. Але футбольні фанати могли перевести подих із полегшенням — точно не в тридцятому турі це мало статись у контексті боротьби Манчестер Сіті, лондонського Арсенала та Ліверпуля.

Це просто був черговий ігровий день, коли відбувався матч по-справжньому елітного рівня. На Етіхад навідались "каноніри" й на цю подію після тривалої міжнародної павзи очікувала не тільки вся Англія, а й уся футбольна Європа та навіть увесь світ. Бо дистанція поміж командами складала всього один заліковий бал, і в цьому проміжку ще й існував колектив Юргена Клоппа, тож зустріч команд Хосепа Гвардіоли та Мікеля Артети дійсно велась на три фронти.

Про цей матч можна скласти геть різні враження. Хтось зможе сказати, що краще було б подивитись за грою Дніпра-1 та Колоса, бо там хоч голи були в підсумку, комусь міг не сподобатись загальним темп протистояння, а комусь і такий футбол було цілком нормально спостерігати. Очевидно, що очікування були завищенні настільки, що всім у підсумку чогось забракло. Але не емоцій — ця гра постійно хиталась у різні боки.

Арсенал приїхав захищати власні ворота. Цей висновок ми почали складати за ходом першого тайму, хоча команда Артети там хоч намагалась атакувати та цілком непогано почувала себе з м’ячем на чужій половині. А ось після перерви — то вже був глухий захист і одним лишень випадом Троссара наприкінці, який той змарнував.

Залишалось лише почути аргументи Сіті з цього приводу. І вони виявились якимись непереконливими. Чотири центральних захисники в старті. Ну, ОК, це — матч за участі команди Хосепа Гвардіоли, тож як не формація "німецький танк", 3-3-3-1, то на щось подібне можна було розраховувати за відсутності Вокера. Але й ця ідея розвалилась уже на 26 хвилині, коли треба було через травму замінити Аке.

Нідерландець, до речі, був автором головного гольового моменту першого тайму на обидві команди, але на 16 хвилині з подачі кутового з лівого флангу на ближній стійці з метру не пробив кудись повз Раю. А більше до перерви команда Гвардіоли ні на що не награла. Хлопнути кришкою з чотирьох центральних над головами суперників так і не вийшло, тож довелось змінювати підхід у перерві.

Звісно, що обидва тренери проводили майже весь матч без замін, а коли й почали їх робити, то ініціативу брав керманич господарів, а Артета просто перекривав своїми рішеннями його ходи. І тут паритет — та що ж ти поробиш! Сіті при цьому з чужої половини майже не виходив, але кількість доторків м’яча в чужому штрафному знову не вражала, хоча й переважала показники першого тайму.

Гольових моментів бракувало — це правда, бо тайм розпочинали із жвавого дальнього пострілу Ковачича впритул до правої стійки, а ось наступного епізоду довелось чекати аж до заключних десяти хвилин. Там Сіті просто пішов уперед усіма наявними ресурсами та намагався занести м’яч за лінію. Але що ти будеш робити, якщо Доку постійно маше ногами повз м’яч, а Голанд не може скинути на порожні для Діаша? Ні, так на першу сходинку точно не виходять. А ось Арсенал результат цілком задовольним — за тим і завітали на Етіхад.