Лондонський Челсі цього сезону потерпає від справедливої критики. Команда Маурісіо Почеттіно майже немає шансів виконати головне завдання з потрапляння до єврокубків, незважаючи на ще два матчі в запасі та досягнення двох високих стадій у внутрішніх кубкових змаганнях, тому решта футбольного року для "синіх" перетворюється на процес підтримання власного іміджу.

Але ж суперники від того легшими точно не стають. Тим паче в ситуації, коли вони ще мають виконувати власні задачі. Як, наприклад, бірмінгемська Астон Вілла, до якої в рамках 35 туру англійської Прем’єр-ліги й навідались "пенсіонери". Колектив Унаї Емері зустрічав їх із відкритими обіймами та сподіваннями повторити досвід Арсенала, який на початку тижня просто знищів Челсі на Емірейтс (5:0), а не наслідувати Евертон, який до цього невдало з’їздив на Стемфорд Бридж (0:6).

Команда Почеттіно оскільки вже пропустила на тижні п’ять, то вирішила на цьому не зупинятись. Отримали ще два від "левів" вже за підсумком першого тайму. При чому в якому прагматичному стилі — про таке кажуть: "На класі". І воно так і було, насправді. Гол одразу від появи на футбольному полі, коли на п’ятій хвилині Кукурелья допоміг Макгінну підкоригувати удар на завершення прострілу Діня з лівого флангу штрафного в дальній кут. І гол незадовго до перерви від Роджерса прицільним ударом під ліву стійку, тоді як суперники до цього бозна-скільки витратили сил на те, аби відігратись.

У Челсі знову мало що виходило попереду, проте це все одно було більше за те, що ми побачили в понеділок на Емірейтс. Навіть Мудрику давали бити по воротах і той хоча б у них влучати почав би, то може й розмова була б більш конкретною. А так — на незарахованому через офсайд м’ячі Джексона навряд чи можна було далеко розігнатись. Хоча Вілла давала простір, а інколи — навіть забагато, як для типової себе.

У що ж інакше ці могло вилитись у другому таймі, як не у проблеми для команди Унаї Емері. Господарі випустили цю гру з під власного контролю, а пошкодження в Еміліано Мартінеса ще й підбило їхню надійність на останньому рубежі. І тут радше не в Робіні Ольсені проблема, а у відсутності саме аргентинця. І якось воно поступово все почало сипатись.

Спочатку були нерви на рівному місці та зайві картки, після чого "левів" ми взагалі не бачили біля чужих воріт бозна-скільки часу, тоді як Челсі намагався демонструвати те, що Почеттіно називає грою в атакувальний футбол. Але байдуже, як до цього ставляться люди, якщо воно реально працює — на 63 хвилині Мадуеке відіграв один м’яч із передачі Галлагера на правому фланзі штрафного, а 81 хвилині та сама пара, але у зворотному порядку, повторила свій успіх із прицільним ударом у ліву дев’ятку.

І де там та перевага команда Емері? Може в роздягальні треба пошукати. Шкода, що Мудрик до того майже не докладався, бо партнери на тлі невдалого для команди загалом першого тайму в ньому зневірились та перетягнули гру на протилежний бік поля. А тим часом Челсі міг узагалі виграти цю гру, і ото був би реально номер! Але Палмер спочатку пожалкував передачу під порожні для Казадеї в компенсований час, а із заробленого кутового гол Дісасі так і не зарахували. Кажуть, був поштовх у спину Дієго Карлосу від Бадьяшиля, але як можна штовхнути суперника, який робить казна-що, але не бореться за м’яч?