Цими вихідними ми наче й отримали звичну порцію футболу, як для завершення січня, проте в порівнянні з матчами єврокубків посеред тижня до цього інтенсивність насправді запеклих протистоянь із високим рівнем інтриги в розкладі залишала бажати кращого. Однак у англійській Прем’єр-лізі завжди знайдеться щось цікавеньке для футбольного вболівальника, і цього разу безумовно центральною в двадцять третьому турі національної першості була гра на Етіхад поміж Манчестер Сіті та лондонським Челсі.

І не лише тому, що це дві команди з гучними іменами та великими фінансовими можливостями, ні, вони ще й перебували в такій формі, що ніхто не міг передбачити, яким саме чином завершиться це протистояння. За таких обставин, будь-який невиправданий ризик є виправданим, і, наприклад, Хосеп Гвардіола виставив у стартовому складі своєї команди одразу два свіжих підписання — Омара Мармуша та Абдулкодіра Хусанова.

І вони мали безпосередній вплив на результат уже на перших хвилинах. І якщо нападник, як і має бути, відзначився моментом біля чужих воріт, але з пасу Нунеса з правого флангу в штрафному не переграв Санчеса, то захисник зробив так, як ніхто немає права робити у власному штрафному. Узагалі. Зіграв головою в напрямку Едерсона, а вийшов натомість пас на Джексона, який покотив на порожні для Мадуеке. Гіршого початку в новому клубі й не вигадаєш.

Але ні, вигадаєш. Хусанов потім настільки нервував, що одразу посадив себе на картку, а команду ледь на додаткові пропущені м’ячі не підсадив, і лише в останні моменти вдавалось зупинити блискавичні реакції від Челсі на ці епізоди. Утім, помились цього вечора не тільки гравці Сіті, як виявиться трохи згодом за ходом протистояння.

Цей матч узагалі був про будь-що, тільки не про надійну гру в обороні, бо її по обидва боки поля не існувало, як класу. Команди могли просто закидати м’ячі з великої відстані, і постійно ставалось так, що хтось десь недопрацює, і маєте — небезпечний момент. Відкрита гра, але Етіхад був тихим від цього настільки, що кожен уболівальник просто боявся зайвий раз злякати когось із футболістів.

Сіті на цьому тлі поступово перехоплював ініціативу, і зрештою команда Гвардіоли атакувала суцільно наприкінці першої половини й забила м’яч у відповідь. Зусиллями Гюндогана на побачення з воротарем відправили Нунеса, той дуель Санчесу програв, але Гвардіол був поблизу, і доїв атаку ударом у порожні.

У другому таймі клубу з Манчестера навіть удалось стабілізувати ситуацію в себе позаду, Хусанова зрештою поміняли, але він до того вже також доволі непогано почав читати гру, тож можемо списати всі ці жахливі помилки на брак досвіду гри на такому рівні. Буває. Гвардіола ризикнув — Гвардіола отримав на горіхи.

Але до гри власне Сіті в другому таймі питань особливих бути й не може, бо так, команда не була бездоганною в захисті, але як подивишся на те, що робив Челсі в себе в обороні, то гірше зіграти у відповідальний момент, напевно, було б важко. Особливо в епізоді із другим голом, коли незрозуміло, що хотів зробити Колвілл у протистоянні з Голандом на правому фланзі під час закидання, і тим паче незрозуміло, куди при цьому побіг воротар Санчес, який потім отримав за комірець.

Коли "сині" пропустили вдруге, то треба було вже відіграватись, а для цього треба йти вперед та залишати вільний простір ще більше на власній половині. Зрозуміло, що це не могло обійтись без покарання від суперників, тому останнім моментом у грі став випад Фодена від самого центрального кола на футбольний буліт проти Санчеса з передачі Голанда, який цього разу у великій грі точно не загубився.