Весняний міжнародний цикл мав дати відповідь на ключове питання в українському футболі на 2026 рік — чи гідна наша національна збірна претендувати на участь на чемпіонаті світу в США, Канаді та Мексиці. Для цього залишалось зробити всього два кроки, перший з яких полягав у перемозі над командою Швеції, яка провалила кваліфікаційний раунд, але змогла за рахунок успішних виступів у Лізі націй УЄФА забезпечити собі місце в плей-оф відбору на мундіаль.

Грала команда Сергія Реброва, звичайно, у номінально домашніх умовах, які цього разу гостинно надавав домашній стадіон іспанського Леванте Естадіо Сьютат де Валенсія в однойменному місці. І все заради того, щоб у разі нашого успіху в "синьо-жовтому" дербі не було потреби знову грати проти, імовірно, поляків перед їхніми вболівальниками, нехай і домашню гру. Але для цього треба спочатку було здолати нову команду Грема Поттера, який робив перші кроки на рівні національних збірних.

Ми ж на рахунку проблем зі свого боку виставили кадрові негаразди, які робили вибір Реброва на цю доволі передбачуваним, тож ніхто не здивувався, що навіть за допомоги читачів нашого сайту ми змогли обрати стартовий склад, який у підсумку просто продублював у себе в голові тренер. А в тому, що так само передбачити його зможуть і суперники, навіть сумнівів якось не виникало.

Однак далеко не в цьому полягала ключова проблема України цього вечора. Тут постало нагальне питання байдужості футболістів до результату власних виступів безпосередньо за ходом гри. Бо помилка вже на шостій хвилині на правому фланзі власного штрафного, де Нюгрен отримав недозволено багато простору для прострілу на Йокереса в район дальньої стійки, коштувала нам у підсумку подальших страждань.

А вони й так би виникли зрештою, бо стартовий малюнок гри України взагалі не відповідав баченням сучасної гри у футбол. Не було ані швидкості, ані акцентів попереду. Тоді як у шведів усе просто — м’яч уперед на форварда, той зачепився, віддав, відкрився, забив гол. І коли ще й суперники по різні боки від тебе просто розступаються на шляху, то робити це можна досхочу. Чим і займався Йокерес.

Ми ж тим часом спостерігали за подобою потуг команди Реброва виходити до атаки, але єдине, на що спромоглась Україна попереду до перерви, це зламати захисника Гіна банальною кількістю жорстких фолів проти нього. Якщо на це й був розрахунок перед другим таймом, вибити ключового оборонця суперників, то, браво, план спрацював.

Проте нам було загалом не до жартів цього вечора. Хіба що, іронізувати хотілось від того, що ми бачили перед собою. Бо почався другий тайм, і що? Знову України вистачило на шість хвилин без пропущеного гола. І знову Йокерес, але цього разу гольову передачу через усе поле на нього запустив воротар Нордфельдт, тоді як Забарний продемонстрував, чому наразі відмінно пасує до орнаменту лави запасних Парі Сен-Жермен у відповідальних матчах.

Навіть не так — це гравець, на якого начебто покладались найбільші сподівання щодо прогресу в цьому складі, продемонстрував ще трохи згодом, коли вже просто відверто асистував Йокересу, щоб той втік на побачення з Трубіним та змусив того на собі сфолити, заробивши пенальті. Дійсно, цьому вечору ще було, куди ставати більш поганим. Форвард шведів ударом у правий кут оформив хет-трик, а Трубіну зовсім трохи не пощастило цей м’яч парирувати.

Після 0:3 на табло зацікавленості в грі цієї команди Реброва не було жодної, бо в неї вже фактично немає майбутнього. Далі буде новий цикл із новим тренером, і вже туди ми зайдемо з Матвієм Пономаренком на вістрі атаки, який навіть у такій поганій для нас грі не просто дебютував, а дебютував із голом у ворота шведів, хоча й ударів якісних станом на 90 хвилину в нас навряд чи хтось пригадає. Візьмемо бодай-щось на згадку про цей вечір, бо 20 років чекали, і ще чотири, мінімум, почекаєте. Вік уболівальника нескінчений, як відомо.

Далі у національної збірної України запланований товариський матч невдах проти Албанії 31 березня, щоб не бачити, як Швеція та Польща розігруватимуть перепустку на чемпіонат світу-2026.

Україна — Швеція 1:3
Голи: Пономаренко, 90+2 — Йокерес, 6, 51, 73 (пен.)

Україна: Трубін — Тимчик, Забарний, Бондар, Миколенко — Ярмолюк, Калюжний (Гуцуляк, 60), Судаков (Пономаренко, 77) — Циганков, Ванат (Яремчук, 60), Зубков (Очеретько, 60).