Зрештою, будь-який європейський футбольний сезон рано чи пізно завершується поєдинком, за перебігом подій у якому спостерігає весь світ. Фінал Ліги чемпіонів УЄФА, і цього разу протистояння французького Парі Сен-Жермен та лондонського Арсеналу в Будапешті цілком відповідало назві цього турніру. І якщо до багаторічного незмінного статусу "червоно-білих" ми якось уже звикли, то "каноніри" нещодавно зламали свою негативну тенденцію понад 20-річної давнини й таки добрались до корони у англійській Прем’єр-лізі.
Але фінал Ліги чемпіонів — це подія про все й одразу. Тут і настрій команд, і ігровий тонус, і виснажливий сезон за плечима з понад 50 матчами, і, як мінімум, тиждень ретельної підготовки для того, щоб видати максимум упродовж відведеного на цю гру часу. А от скільки доведеться при цьому витримати безпосередньо на полі — це вже взагалі окрема історія.
Мікель Артета вирішив ризикнути, тож бодай чверть години після стартового свистка його команда розраховувала грати як не в атакувальний, так принаймні в агресивний футбол на чужій половині з активним пресингом. І, як не дивно, це спрацювало на повну. Уже на шостій хвилині наддосвідчений Маркіньйос спересердя зарядив м’ячем у Троссара на правому фланзі оборони, після чого відскок пішов за спину захиснику ПСЖ і опинився на нозі в Гаверца, якого вже важко було зупинити на шляху до штрафного, а удар над вухами воротаря в ближній кут той упевнено проґавив.
Цей момент змінював просто все в цьому матчі докорінно. Тепер уже Арсенал міг грати в притаманний для себе футбол із низьким блоком, чим і займався майже весь час у подальшому, і ніхто б нічого не міг закинути команді Артети за таку поведінку на полі, бо вага результату перебивала будь-якої гучності шквал критики. А ми тим часом констатували, що навіть із 70+% володіння м’ячем ПСЖ не надто й розуміє, що робити з таким щільним захистом суперників.
У першому таймі атака команди Луїса Енріке стагнувала й лише Руїс може похизуватись тим, що мав бодай-якісь гольові моменти на власному рахунку. Але серед трьох його ударів можемо відзначити лише спробу з відскоку пробити головою на межі воротарського, яка пішла вище цілі. А от у решті епізодів ані півзахисник ПСЖ, ані його команда успішними на чужій половині не були.
При цьому Арсенал уже відверто та безсоромно тягнув час, що зрештою набридло головному арбітру з Німеччини Данієлю Зіберту, і той огрів "канонірів" гірчичниками, а потім ще й почав протидіяти спробам намалювати пенальті в епізодах із боротьбою в штрафному з їхньому боку. Загалом, відсудив так, що нарікання навряд чи в когось на німця з’являлись. Образи — тим паче.
Проте було й таке рішення Зіберта, яке вимагало його втручання без жодних умов. Ідеться про падіння Хвічі через ноги Москери на лівому фланзі чужого штрафного на 62 хвилині, і коли картвел показав наслідки цього зіткнення на своїй нозі, то питання з приводу легітимності рішення мали б зникнути остаточно. Якщо взагалі були. А от у Дембеле питань під час пробиття пенальті в лівий нижній кут не було жодних.
Тож це — 1:1, і ми нарешті почали дивитись активний футбол від обох команд, чому всіляко намагався протидіяти на автоматі Арсенал, але не виходило. Особливо через лівий фланг контратаки гарно наступав на чужі ворота французький чемпіон, і саме звідти прийшов, напевно, найбільш гострий момент що основного, що в подальшому додаткового часу. Так, Хвіча Кварацхелія свій ривок завершив ударом у ближню стійку з рикошетом, а згодом своїми дальніми ударами в площину так і не поцілив Вітінья, і Баркола також відзначився невдалими випадами на швидкості, коли замінив картвела наприкінці основного часу. Тож грали овертайми.
Артета при цьому вирішив замін не шкодувати ще до завершення 90 хвилин, але ротація з його боку принесла користь лише в тому плані, що Арсенал більше тримав м’яч у другій третині атаки, але попереду так само були проблеми. У ПСЖ із часом теж почали втомлюватись ключові футболісти, тож Луїс Енріке також долучив ротацію, і таким чином матч доводив до кінця вже Ілля Забарний у центрі оборони парижан.
І, можливо, українець був би залучений навіть до серії пенальті, якби партнери та суперники не впорались би без нього своєчасно. Бо перші удари розміняли впевнено, а от потім спочатку схибив Езе повз ліву стійку, а удар у протилежний кут від Мендеша парирував Рая. І це знову нічийна історія продовжувала тягнутись аж допоки останній удар у основній частині програми не взявся виконувати Габріел та запустив м’яч над воротами. Після чого, напевно, дивився йому вслід зі таким самим виразом обличчя, як за Ерлінгом Голандом у пам’ятному епізоді цього сезону, але цього вже нам не показали, бо почалось святкування на вулицях іншої європейської столиці.
Фінальний свисток німецького головного арбітра Данієля Зіберта зафіксував перемогу французького Парі Сен-Жермен у фіналі Ліги чемпіонів УЄФА, тоді як для лондонського Арсеналу турнірний шлях обірвався за крок до здобуття трофею.
ПСЖ — Арсенал 1:1 (4:3 — пен.)
Голи: Дембеле, 65 (пен.) — Гаверц, 6
ПСЖ: сафонов — Хакімі, Маркіньйос (Забарний, 106), Пачо, Мендеш — Руїс (Заїр-Емері, 95), Вітінья (Бералдо, 106), Невеш — Дуе, Дембеле (Рамуш, 90+6), Кварацхелія (Баркола, 83).
Арсенал: Рая — К. Москера (Тімбер, 66), Саліба, Габріел, Інкап’є — Едегор (Йокерес, 66), Райс, Льюїс-Скеллі (Субіменді, 91) — Сака (Мадуеке, 83), Гаверц (Езе, 91), Троссар (Мартінеллі, 83).
Попередження: Москера, Сака, Йокерес, Райс