У іспанському футболі багаторічні традиції відіграють визначальну роль, тож якщо в країні відбувається фінал Кубка Короля, то більш важливої події в країні цими вихідними бути не може за визначенням. Тож коли пізнім вечором у Севільї на полі стадіону Ла Картуха з’явились баскський Атлетік та Мальорка, життя в країні на певний час зупинилось.

У будь-якому випадку, у Країні Басків — точно, бо на місце подій у цей день тільки офіційно завітало більше 100 тисяч уболівальників, тоді як паралельно на Сан-Мамесі зібралось ще щонайменше 50 тисяч. Куди там тим Балеарським островам тягатись у підтримці?

Тож усе падало на плечі команди Хав’єра Агірре безпосередньо на полі й вона, щонайменше, не поступилась суперника у бажанні боротись у першому таймі. Ба більше — Мальорка тільки двічі дозволила собі трохи втратити пильність у захисті — на початку та наприкінці тайму, коли гольові моменти мав Ніко Вільямс, тоді як решту часу "леви" були змушені без жодних сподівань на успіх битись головою в глуху стіну.

А тут ще й на 21 хвилині ледь не перший вихід команди Агірре в атаку призвів до кутового, від якого захисники колективу Ернесто Вальверде занервували настільки, що в підсумку не втримали Дані Родрігеса під час третьої спроби пробити з боку гостей. І це все на тлі того, що Атлетік так і не міг похизуватись володінням контролю над ситуацією в подальшому, тож положення басків було доволі скрутним.

А коли на 20 секунді другого тайму Ларін опинився на побаченні з Агірресабалою на лівому фланзі штрафного, то все могло закінчитись для команди Вальверде. Проте голкіпер не дав себе переграти, що було критично важливим для його команди. І недарма, бо вже на 50 хвилині вибуховий Ніко таки свого домігся на лівому фланзі. Загострив із другої спроби до штрафного на Сансета, а той зразково пробив у дальній кут.

Хвиля Атлетіка тоді здавалась надзвичайно потужною, проте враження від гола номінальних господарів доволі швидко збив Мурікі, коли неоковирною спробою просто зберегти в полі переведення до лівого флангу штрафного спрямував м’яч у дальній каркас воріт. І знову ми поринули в рівновагу на певний час, який виявився в підсумку доволі тривалим.

Замінами обидва тренери трохи розбурхали спокійний перебіг матчу, але окрім дальніх ударів від Радоньїча та Берчіче помірної якості виконання команди нас нічим потішити не змогли. Лише Вівіан на завісу основного часу добряче приклався з пристойної відстані, проте Грейф парирував загрозу, а ми пішли готуватись до ще пів години цього цікавого протистояння. Мінімум.

Десант замін відбувався й на початку овертаймів, при чому Вальверде одразу кинув до бою всі свої козирі на чолі з Ікером Муньяїном, і саме на рахунку досвідченого виконавця був один із найбільш небезпечних моментів першого додаткового тайму, проте Ікер запустив м’яч із центру штрафного над воротами. Той-таки Морланес перед невеличкою перервою подавав із флангу прямісінько у ворота значно більш небезпечно, але Агірресбала витягнув.

Посеред другого овертайму також відбувся розмін гольовими моментами, але Ніко та Мурікі свої нагоди не використали через втручання захисників і воротаря відповідно, тому в такому ж самому нервовому стилі команди й протягнули ігровий час до серії пенальті. Лотереї, у якій Атлетік тягнув виграшний квиток навіть тоді, коли його гравці втрачали рівновагу під час ударів, а ось у Мальорки з везінням було значно гірше — Морланес та Радоньїч свої спроби змарнували.