Тиждень за тижнем, але все ж таки неухильно добігає кінця черговий футбольний рік, а Ліверпуль усе ще зберігає шанси на те, щоб потримати в своїх руках одразу чотири трофеї за підсумками поточного сезону. Перший шаг до цієї мети колектив Юргена Клоппа зробив, коли обіграв лондонський Челсі на Вемблі під час фіналу Кубку англійської Ліги, після чого продовжив перегони з Манчестер Сіті в чемпіонаті, а також вийшов до фіналу Ліги чемпіонів УЄФА. Оскільки в Англії кубкових трофеїв налічується одразу два, то для повноцінної ваги власних перемог "червоним" потрібно було забрати собі ще й Кубок Англії.

І знову змагатися за трофей довелося на головній арені країни, де проти Ліверпуля знову змагався той самий Челсі, який наприкінці поточного сезону показував геть кволі виступи на тлі попередніх здобутків. Судячи з усього, на колектив Томаса Тухеля засильно тиснули події навколо зміни керівництва клубу, проте від своїх амбіцій у кубковому турнірі "сині" ніколи не відмовлялися.

Немов би роблячи значний акцент на фактор завершення сезону, команди провели доволі повільний перший тайм. Ніхто нікуди не мав наміру квапитися, що було помітно вже під час перших дотиків до м’яча з обох сторін, а перевага надавалася, передусім, виваженій грі з різкими передачами на загострення. У Ліверпуля в цьому плані помітно виділявся лівий фланг атаки, де на Діаса намагалися спрямовувати передачі за будь-якої ситуації, тому зовсім не дивно було побачити більше частину загрози воріт Менді саме збоку колумбійця.

Проте, якби не намагався загострювати Ліверпуль, суперники майже одразу знаходили хоч якийсь момент у відповідь. Зокрема, гарна нагода була в Пулішича в середині першого тайму, коли Крістіан у дотик завершував простріл із правого флангу повз дальню стійку. Утім, гра була недостатньо швидкою, на тлі чого несподіване пошкодження в Мохамеда Салаха здивувало всіх поціновувачів футбол. Нападника довелося змінювати ще до перерви, а Ліверпулю через це не вдалося схилити шальки терезів наприкінці першої половини гри.

На тлі легковажного ставлення до швидкості просування м’яча збоку обидвох команд до перерви, потужний початок другої половини від Челсі був аж надто несподіваним явищем. Майже одразу Алонсо хотів шокувати Аліссона підкруткою зі штрафного з гострого кута на правому фланзі, проте влучив у поперечину, на що "червоні" знайдуть рівноцінну відповідь лише під завісу основного часу. Робертсон та Діас як слід розім’яли тоді бокові каркаси воріт Менді, після чого команди відправилися грати овертайми.

Безумовно, команди займалися й іншими справами за ходом другого тайму, однак навряд чи сукупну кількість моментів можна було вважати достатньою для визначення переможці звітної гри. А ось обидва відтинки по 15 хвилин вийшли доволі невиразними. Лише невизначеність Томаса Тухеля із необхідністю використання Лофтуса-Чіка в цей час трохи порозважала нас за ці півгодини, але Рубену від цього було чогось не надто дотепно.

Зрештою, пенальті. Як і під час фіналу Кубка англійської ліги. Аспілікуета тоді не мав можливості пробити з позначки, ось він і влучив у праву стійку в звітній грі на третьому ударі. Челсі після цього був дуже близьким до поразки, проте Менді тимчасово дозволив команді перевести подих, коли відбив останній постріл від Мане. Утім, недовго святкували номінальні господарі, бо Маунт не переграв Аліссона, а Цимікас поховав сподівання фанатів "синіх".