Останній місяць чергового футбольного року в більшості країн Європи це історія не лише про запеклі двобої в національних першостях за звання чемпіонів країни, а ще й запальні фінальні двобої в рамках Кубків. Іспанія в цьому плані намагається провадити активну медійну підтримку другому за значенням трофею в країні, а поспостерігати за грою команд на футбольному полі навіть устигає приїхати з коронації Короля Великої Британії Король Іспанії Філіп VI.

Цього разу, до речі, у вирішальній зустрічі в битві за трофей брали участь мадридський Реал, який у своїй історії вже встиг 20 разів програти у фінальному матчі, та памплонська Осасуна, для якої подібний досвід був першим за часи існування команди з дуже темпераментного регіону. А що тільки коїлось на трибунах севільського стадіону Естадіо де ла Картуха! "Червоне" море фанатів протистояло "білому" з тоненькою межею рівно посередині чаші трибун.

Очевидно що за показником досвіду команді Карло Анчелотті не було рівних у цій грі. До слова, останній раз "бланкос" здобували кубок країни саме під керівництвом цього італійського фахівця, але відбулось у вже далекому сезоні-2013/14. Цього ж разу Реал розпочинав гру дуже агресивно та зі швидкого забитого м’яча. Уже на другій хвилині Вінісіус втік через лівий фланг до чужого штрафного, де покотив до центру на ніким не прикритого Родріго.

Таким чином Осасуна пропустила вже першу спробу прискорення найбільш небезпечного для її захисту гравця в складі суперників, після чого ледь не кожна атака команди Карло Анчелотті була спрямована саме до цієї зони. Проте спочатку Реалу потрібно було відбиватись від спроб суперників відігратись і доволі швидко мадридці зрозуміли всю загрозу, яку несе поява габаритного Анте Будіміра на вістрі нападу гостей. Двічі за нетривалий відтинок часу Куртуа доводилось відпрацьовувати на лінії воріт за підсумком ударів головою від хорвата та й потому той постійно намагався знайти можливість турбувати бельгійця.

Головне, чим запам’ятається ця гра, — шалені швидкості. Команди грали так, ніби взагалі востаннє грають у професійний футбол, тож зупиняти матч доводилось тільки тоді, коли у Вінісіуса геть їхав дах у постійних спробах забалакати суперників та головного арбітра. Хоча й фолили проти нього з натяками на провокацію постійно, що також треба було визнавати. Бразильця в підсумку вгамувало попередження наприкінці першого тайму, бо без нього всі спроби Анчелотті чи партнерів по команді були марними.

А тим часом, поки Жуніор відволікав на себе увагу, ми могли побачити влучання від Алаби в поперечину зі штрафного на 32 хвилині з правого флангу, а також кілька непоганих випадів від Реала, за підсумком яких виникали нагоди для збільшення розриву поміж командами за рахунком. Але Осасуні вдавалось уникати серйозних проблем, тоді як натомість біля воріт Куртуа поступово ставало все менше гостри ситуацій.

У всякому випадку, так тривало лише до перерви, бо на другий тайм команди знову вийшли зарядженими на ворота, а оскільки памплонцям потрібно було забивати, то вони й виступили з помітнішою ініціативою та вже на 57 хвилині святкували успіх. Це Карвахаль випадково перевів подачу з лівого флангу атаки суперників на ногу Торро в пів колі перед штрафним, а то й дотик пробив низом у ближній кут. Проте розвинути свої атакувальні наміри гості в підсумку так і не змогли. На 70 хвилині Вінісіус знову прорвав захист своїм флангом, а його передачу з лицьової спочатку невдало перевели під удар Вальверде, із добивання відскоку від захисника якого Родріго вдруге вразив ворота в цій грі.

Подальший хід подій був цілком очевидним — Реал утримував переможний рахунок, а Осасуна намагалась виходити в наступи, проте в підсумку досвід та холодна голова переважили пристрасть.