Якими б невдалими подекуди не були виступи Евертона в англійській Прем’єр-лізі під орудою Шона Дайча, однак це жодним чином не зменшувало відповідальність команди перед чи не найголовнішим протистоянням у сезоні — мерсисайдским дербі проти Ліверпуля. Тим паче, що доводилось знову їхати на Енфілд за умов дуже великого відставання від принципових опонентів у турнірній таблиці.

10 очок — станом на початок дев’ятого туру національної першості це було точно не жартом для "ірисок", які вже, мабуть, і забули, як себе почувають команди на пристойній дистанції від зони вильоту. Футболісти Юргена Клоппа тим часом могли тільки жаліти про те, що на їхньому шляху перед початком жовтневої міжнародної павзи трапились Тоттенгем (а точніше арбітри VAR на тому матчі, 1:2), а також Брайтон Роберто Де Дзербі.

Доволі непогано побіг на чужу половину колектив Дайча з перших хвилин та навіть створив подобу моменту для удару головою для Калверт-Льюїна, але той поцілив точно до рук Аліссона з близької відстані. Банально відповісти на цей момент футболісти Клоппа ще доволі тривалий час не могли знайти бодай чогось, але де в чому пасивний стиль футболу у виконанні "ірисок" не надто заважав Ліверпулю перехоплювати ініціативу.

У неквапливому протистоянні було важко знайти цікаві гольові моменти — хіба що удар Салаха з правого флангу штрафного над воротами привертав до себе увагу в цьому плані. Але раптово Ешлі Янг вирішив самотужки змінити хід подій. Не в найкращому для власної команди контексті, певна річ. Дві послідовні жовті картки з перервою в 20 хвилин за фоли проти Діаса — і Евертон залишився в меншості, а грати ще було потрібно бозна-скільки часу.

І хоча в першому таймі Ліверпуль так і не дійшов до створення реального гольового моменту, дві заміни від Дайча з акцентом на захист давали зрозуміти, які реальні плани в Евертона стосовного решти матчу. При цьому потрібно було виокремити гру Віталія Миколенка, якому протистояли на фланзі Салах та Александер-Арнольд, а українець при цьому лишень зрідка поступався опонентам такого рівня.

Та й варто відзначити весь колектив "ірисок" — сушили гру майстерно, і при цьому постійно був ризик для господарів, що гості можуть втікати до контратак. А особливо це відчував на собі Конате, який двічі фолив на чужій половині, але отримав лише одну жовту картку. Чому так? Це треба спитати в Крейга Поусона, бо рішення щодо можливого вилучення було виключно в його площині.

А ось на 74 хвилині вже мав утрутитись VAR, коли простріл із лівого флангу штрафного від Діаса влучив у руку Кіну. Так виставити в бік власну кінцівку ще потрібно було зуміти, тож щодо пенальті для Салаха питань не виникало одразу. Мохамед свій черговий гол у сезоні забив пострілом у правий кут, після чого пішов інший футбол.

Евертон мусив розкриватись навіть у меншості й у підсумку це й стало причиною для контратаки суперників уже в компенсований час, яку очолив Нуньєс та завершив той-таки Салах ударом із правого флангу штрафного. Але всі все одно кивали в бік того моменту з фантомним вилученням Конате.