Хтось грає кубкові протистояння посеред тижня, а хтось, як у Англії, проводить матчі чергового туру в цей час. І це не дивно, бо англійська Прем’єр-ліга й без того після завершення березневої міжнародної перерви проводила свої кубкові протистояння, тож колись таки мав настати слушний час для проведення зустрічей у рамках тридцятого туру національної першості. І одним із найбільш привабливих двобої надвечір середи був черговий епізод мерсісайдського дербі.

Ліверпуль під орудою Арне Слота цього разу приймав на Енфілді Евертон, тоді як ще посеред лютого ці дві команди зустрічались поміж собою в рамках перенесеного матчу п’ятнадцятого раунду на Гудісон Парк, і останнє подібне протистояння в історії цієї легендарної арени подарувало нам бойову нічию 2:2. Вочевидь, наразі ставки стали для "червоних" більш високими, а отже й утрати очок вони собі не могли допустити.

Для незаангажованого вболівальника від цього перегляд гри перетворювався просто на розкішну подію, бо постійно відбувався якийсь рух на полі та яскраві події. А як запалало обговорення моменту з підкатом Тарковські біля власного штрафного в м’яч, а потім і в ноги Мак Аллістеру на 12 хвилині, ух! Здається, що розбирати цей епізод будуть ще довго всі можливі експерти, але захисник Евертона обмежився лише попередженням там, де, наприклад, спокійно б вилучили Іллю Забарного й усі б робили вигляд, що так і треба.

Позаяк, гру треба було продовжувати. І для фанатів Ліверпуля іншою прикрою новиною мало стати те, що за весь перший тайм цей підкат захисника "ірисок" — це був чи не найбільш пам’ятний епізод біля чужого штрафного. А от Евертон не просто воротам Келлегера загрожував, а ще й перевірив їх на міцність зусиллями Бету, який на 33 хвилині обікрав ван Дейка перед чужим штрафним, а потім пробив у ліву стійку.

Додати сюди ще й момент із невдалим, але від того не менш гострим, ударом головою від Алькараса наприкінці тайму, і виходить, що Евертон за цими своїми контратаками навіть перевершував суперників у атакувальних діях. Але не в другому таймі — після перерви команді Девіда Моєса довелось суто відбиватись від чужих атак, і не завжди в неї це виходило.

Як, наприклад, на 57 хвилині, коли Діасу таки спрямували м’яч із другої спроби на лівий фланг штрафного, а той п’ятою перевів його на Жоту, який одразу змістився й низом пробив повз Пікфорда. Далі вже почалась суто гра характерів, де гості намагались вирватись до атаки, проте в них насправді мало що виходило, тому навіть коли вже й Віталій Миколенко побіг атакувати чужі ворота, Евертон створив приблизно нічого цікавого та вартого уваги. Кілька разів почубились ще із суперниками, але додаткових балів до таблиці за це не нарахують.