Суботня програма двадцять третього туру української Прем’єр-ліги так само, як і на передодні, містила в собі матчі команд, які не були залучені до чвертьфіналу Кубка України посеред тижня. І починалось усе в Полтаві, де місцева Ворскла приймала луганську Зорю. Жодні завдання на сезон не поєднували поміж собою ці два колективи, а лише один факт — свої останні матчі в чемпіонаті вони програли криворізькому Кривбасу (0:1) та ковалівському Колосу (0:3) відповідно, від чого становище в турнірній таблиці аж ніяк не покращилось для обох сторін.

На жаль, початок цього матчу довелось затримати рівно на тайм із компенсованим часом — причина традиційна. Але футбол таки відбувся, нехай і з певним відтермінуванням. Чи вплинуло це на хід подій? Футболісти Ворскли після першого тайму можуть стверджувати, що так, бо вони провели цей час не надто успішно й фактично не загрожували чужим воротам. Тоді як суперники діяли розкуто й створювали гольові моменти.

Проте Зоря явно забарилась із забитим голом і так і не змогла відкрити рахунок. Хоча, наприклад, той-таки Слесар влучив у праву стійку незадовго до перерви. Проте ні він, ані Яцик та Дришлюк своїми ударами, усі з яких були надзвичайно гострими та якісними, просто не могли поцілити в площину воріт. Натомість це зробив Будківський на початку другої половини гри, бо коли він добивав спробу Мічина замкнути в дотик простріл із лівого флангу штрафного від Попари, не влучити в площину з надзвичайно близької дистанції вже було неможливо.

І вже на 56 хвилині ця гра для Ворскли мала закінчуватись достроково, бо Скляр отримав друге попередження за фол проти свіжого Антюха на правому фланзі оборони й залишив команду в меншості. Проте далі події почали розгортатись таким чином, що зрештою ми так і не зрозуміли, а яка з команд у тій меншості залишилась узагалі? Бо полтавці почали грати в настільки інтенсивний футбол, що захист Зорі перестав існувати як явище.

Максимов мав виключно тішитись цьому, та куди там! Із такою реалізацією моментів, яку продемонстрували його підопічні, треба було виключно хапатись за голову. Бо якщо вже й у порожні ворота Островський із кількох метрів не міг влучити, то можна лише здогадуватись, які слова були на язику в тренера Ворскли. Однак Малиш таки потішив свого керманича на 70 хвилині, коли замкнув простріл від Пердути з лівого флангу, і, здається, у той момент видохнула вся Полтава.

Але за другим голом "зелено-білі" вже не стали йти. Можливо й даремно. Бо дали суперникам перепочити, і вже наприкінці матчу атакувала виключно Зоря, якої до цього в принципі на полі помітно не було. Ісенко до певного моменту давав при цьому раду ударам накшталт пострілу Дришлюка здалеку чи Вантуха з гострого кута на лівому фланзі штрафного. Однак у останньому моменті цього матчу воротар уже був не при справах — Башич подав від лівого кута штрафного на дальню, і Мічин у падінні просто вколотив той м’яч у сітку.