Для деяких команд можливі таки ситуації, коли за рахунок одного вдалого матчу можна було суттєво покращити враження від загалом не надто вдалої кампанії. Цього сезону для донецького Шахтаря такої опції не давала навіть перемога у фіналі Кубка України в Житомирі над одвічним опонентом, київським Динамо, бо третє місце, яке залишається лише питанням часу для "гірників", переважатиме будь-що. Проте Класичне від того менш принциповою історією точно не ставало.

Утім, команда Маріно Пушича не просто так подолала надзвичайно тернистий шлях, на якому їй почергово довелось вибивати з розіграшу турніру луганську Зорю, Олександрію та житомирське Полісся. І всі ці зустрічі завершувались при цьому з однаковим рахунком — 1:0 на користь "гірників", що додатково свідчило про складність цього маршруту. У протиставлення — шлях команди Олександра Шовковського крізь полтавську Ворсклу (2:1), львівський Рух (1:0) та чернівецьку Буковину (4:1) було не порівняти. Тим паче, що й подолало його Динамо своїм резервним складом.

Попереднє Класичне було про емоції, тоді як це… Про боротьбу, напевно що, видалось. Бо її насправді було дуже багато. І всі при цьому боялись помилитись, бо, знову ж таки, досвід матчу зо три тижні тому просто не давав спокою гравцям. Драматургія тримала у напрузі постійно — це правда. Але були й такі вболівальники, які б радо обміняли ці нерви на пару-трійку голів у чиїсь ворота.

Тимчасове покращення в плані результативності настало аж під завісу першого тайму, коли на простріл Дубінчака з лівого флангу в центрі штрафного відгукнувся Ярмоленко й у дотик перевів м’яч у дальній кут. От тут гравці Динамо вже тішились несамовито. Ще б пак — страшний удар по впевненості суперників!

Але Пушич із реакцією не став затягувати. Заміна Егіналду на коштовного новачка Еліаса одразу поперерві та ще три ротації згодом, коли тренер зрозумів, що не надто його команда й збудилась від першого рішення. І це спрацювало — на 64 хвилині, як тільки отримав м’яч на правому фланзі атаки, Аліссон викрутив подачу на дальню стійку для Еліаса, а той у падінні перевів м’яч у сітку.

І це вже був позитивний момент для психології "гірників", які одразу спробували підтиснути суперників, а ті трохи потріскували в захисті, проте втримались без суттєвих нервувань. Нещерету, хіба що, довелось тягнути один дальній удар Судакова та одного разу виправляти власну є помилку під час простої передачі. Проте від овертаймів ми так нікуди й не пішли.

Як і від серії пенальті згодом, бо, дійсно, хто взагалі розраховував, що ці команди будуть розкриватись та ризикувати можливістю пограти в лотерею на нерви власних уболівальників у якості розмінної монети? Останній, судячи з усього на найближчі кілька років точно, додатковий час у нашому футболі, подарував ще купу хвилювань для обох команд та оголив проблеми втоми для гравців Динамо — аж двох центральних захисників, Михавка та Попова, скували судоми, але останніх хоча б дошкутильгав до свистка, яким Балакін запросив нас до пенальті.

І лотерея, а як могло бути інакше, теж виявилась дуже напруженою. Для Шахтаря все могло завершитись на четвертому ударі, коли Еліас пробив у лівий нижній кут, але Нещерет витягнув м’яч. Проте з порушенням правил — надто рано вискочив із лінії. Другу спробу суперник, хоча й пробив так само, не змарнував. А от у Караваєва шансів на перебивання удару в правий кут, який був уже шостим для його команди в серії, не було — Різник витягнув м’яч "чисто" з правого кута.