Римська Рома бодай на початку цього сезону раптово стала цікава кожному українському вболівальнику через придбання нападника нашої національної збірної Артема Довбика. Таким чином ми стали більш ретельно пильнувати за всіма новинами довкола "вовків" і, вочевидь, особливу увагу приділяти їхнім матчем. Тим паче, коли йдеться про домашні зустрічі на легендарному Стадіо Олімпіко. Тим паче, коли це потенційно перший домашній матч Довбика перед дуже вимогливими вболівальниками.

Суперник за другим туром Серії A у команди Даніеле Де Россі був не з гучним іменем. Ще року не минуло відтоді, коли португальський фахівець Жозе Моурінью святкував шалені 7:0 проти цього суперника на цій самій арені, однак у другому колі, уже за часі Де Россі, Рома в останньому турі програла матч-відповідь, який для неї фактично нічого не важив. Цей сезон тим часом "вовки", як і "сині", почали з 0:0 проти Кальярі та Монци відповідно, тож стартували вони фактично з чистого аркушу.

Настрій Роми на початку матчу відверто сподобався. Довбик вийшов на вістрі з перших хвилин і партнери з ним на чолі побігли атакувати. Але щодо створення гольовий моментів, то тут нічого нового — усе дуже прісно. Коли Емполі відчув, що в суперників не йде гра попереду, то очевидно, що "сині" мали хоча б спробувати зробити крок на зустріч власному щастю. І вони зробили його, і були при цьому значно більш переконливими.

Поки до Довбика м’яч узагалі не доходив у штрафному під час флангових подач, на протилежному боці поля вже було не просто гаряче, а ледь не кожен випад гостей призводив до суттєвого загострення. Те, що не забивали Фацціні та Г’ясі на початку гри, до яких поступово долучалась і решта партнерів, то були подарунки долі для Роми. Усе натякало, що команда Де Россі мала прокидатись, але вона просто відкладала будильники на потім.

І наприкінці тайму "вовки" все ж таки отримали те, до чого йшли, коли Г’ясі на дальній стійці з другої спроби завершив навіс із лівого флангу, який супроводжувало скидання головою від Коломбо. Стадіо Олімпіко й без того нерідко свистів на адресу власної команди, але після такого на стадіоні здійнявся справжній ґвалт.

Де Россі розумів, що панькатись із його командою тіфозі не будуть у разі чого, тому на другий тайм Рома вийшла дуже заведеною й одразу отримала чи не найкращий момент для забитого м’яча в цій грі — Крістанте в центрі штрафного скинув під удар Пеллегріні, але той пробив у поперечину, після чого добивання головою від Манчіні зустріла права стійка чужих воріт.

Наче й непогано, але за кілька миттєвостей після того Паредес на рівному місці на правому фланзі штрафного влетів у ноги свіжого Еспозіто, привіз пенальті, а Коломбо спокійно поклав удар у правий кут. І без того важка ситуація для римлян набула таким чином обрисів катастрофи.

Від цього моменту почалось те, що інакше, окрім як злива гольових моментів від Роми, назвати неможливо. Навіть до Довбика нарешті почали доходити передачі, і він спочатку намагався асистувати Дібалі, але удар того блокував Віті, після чого почав бити й сам, але воротар Санчес тоді вже піймав кураж, тому українець так його не переграв.

При цьому на 77 хвилині з’явився на полі Шомуродов, і вже за три оберти стрілки Бальданці навісив на нього з правого флангу штрафного точно на голову. Ніби на Довбика до цього зробити аналогічним чином було не можна, еге ж? Це був один момент, який Рома реалізувала в цій грі. Він же — перший і останній. Як би потім команда Де Россі не намагалась забити, але навіть із найбільш близьких до голів ситуацій нічого не витиснула.