Надвечір п’ятниці в рамках двадцять сьомого туру української Прем’єр-ліги події переносили нас до Житомира, де місцеве Полісся готувалось до атаки другої сходинки турнірної таблиці, на якій перед початком чергового вікенду перебував черкаський ЛНЗ. Для цього "вовки" мали обіграти перед власними вболівальниками одного з аутсайдерів національної першості в особі Олександрії, яка наче й не має особливих перспектив вибратись із зони вильоту, але в нашому футболі можливий будь-який сценарій, тож варто принаймні не опинитись останніми за підсумками сезону.
Мотиваційна складова гри для обох команд була напрочуд очевидною, тож залишалась справа лише за обранням тактики командами на гру. "Поліграфи", очікувано, із позиції андердога спробували впоратись із найменшим завданням на шляху до власного успіху — зачинитись у захисті й не пропустити, а потім, можливо, відшукати щастя на контратаках.
Однак уже за ходом першого тайму було зрозуміло, що не пропускає у власні ворота Олександрія виключно з двох причин: банальне футбольне диво та робота воротаря Макаренка на лінії. Бо з тією легкістю, із якою Краснопір вигравав кожну подачу кутових на ближній стійки в захисників, гостям просто нічого не світило в плані результату. Але якось команда Володимира Шарана примудрилась дотриматись до перерви без пропущених голів. Як? Незрозуміло.
Рівно так само, як і Полісся тривалий час не могло зрозуміти, що ще треба зробити в цій грі, щоб зрештою подолати цей останній рубіж чужої оборони. І це ми ще не згадали про момент Цари наприкінці першого тайму, коли під час омріяної для "поліграфів" контратаки удар у порожні ворота не пустив Сарапій у останній момент.
А потім у цій грі щось дивне сталось із VAR. Бо моменти на 71 та 90 хвилинах у виконанні господарів поля вимагали, як мінімум, дуже ретельної уваги арбітрів під час перегляду повторів. Бо спочатку Гайдучик, який на той момент щойно з’явився на полі, зіграв на добиванні відскоку від заблокованого удару Брагару із зони перед штрафним на межі чужого воротарського, але при цьому його корпус явно перетинався (та чи взагалі не випереджав) корпус Беїратче.
А вже на останній хвилині основного часу дуже сумнівним було положення Гуцуляка під час подачі з лівого флангу на дальню стійку, яку Олексій потім скинув під удар Філіппова, якого також кинули рятувати цю гру. Чи не мав вплив на ситуацію той інформаційний гамір, який здійняло Полісся в грі проти Динамо? Цікаве та дуже дискусійне питання.
І так, саме рятувати для себе мало цю гру Полісся голом Філіппова, бо одразу ж після першого забитого м’яча Олександрія відповіла божевільним моментом з ударом головою від Скорка на завершення подачі Ндіага з лівого флангу, коли рикошет від газону відправив м’яч над поперечиною, а потім сам Ндіага за кілька хвилин потому змусив Волинця рятувати ворота від власної спроби завершити навіс від Бутка з протилежного боку поля, і коли кутовий подав після цього Булеца, той-таки сенегалець поставив крапку з другого поверху на межі воротарського. Але цей черговий м’яч після стандарту команду Шарана не врятував.
У наступному турі житомирське Полісся гостюватиме в кам’янець-подільського Епіцентру, тоді як Олександрія прийматиме луганську Зорю.
Полісся — Олександрія 2:1
Голи: Гайдучик, 71, Філіппов, 90 — Ндіага, 83
Полісся: Волинець — Майсурадзе (Кравченко, 87), Краснічі, Сарапій, Михайліченко — Андрієвський (Федор, 65), Бабенко, Емерллаху (Назаренко, 69) — Гуцуляк, Краснопір (Гайдучик, 69), Брагару (Філіппов, 87).
Олександрія: Макаренко — Скорко, Бутко, Кампуш, Беїратче, Власюк (Прокопенко, 59) — Цара (Хуссейн, 78), Ващенко (Мишньов, 78), Булеца (Шостак, 88), Ндіага — Кастільйо (Кремчанін, 78).