Вагома частина поточного сезону української Прем’єр-ліги вже залишилась позаду, тож ми цілком можемо надавати окремим командам ярлики, відповідно до їхнього розташування в турнірній таблиці національної першості. Але звання "аутсайдер" у цьому плані точно не є якимось вироком для будь-якого колективу, а радше вказує на проблеми, які через той чи інший чинник вони мали в перші два місяці від початку нової кампанії.

Саме із зустрічі поміж двома фактичними аутсайдерами на полі Оболонь-Арени в столиці нашої країни й розпочиналась розлога програма восьмого туру. Місцева Оболонь увечері п’ятниці на цьому стадіоні приймала рівненський Верес, який у таблиці відставав від неї всього на один пункт, тож бажання команд залишити зону боротьби за виживання було очевидним. Але для цього потрібно було, щонайменше, почати нарешті забивати достатню для перемоги кількість голів у ворота суперників, що з цими командами до цього траплялось тільки по одному разу в новому сезоні.

Багато хто звик до того, що "пивовари" — це колектив про якісну гру передусім в обороні, а щодо атаки, то там уже як піде гра. Воно-то й справді має право на життя, але цього вечору Оболонь вирішила нас здивувати від самого початку. Достатньо буде лише зауважити, що Верес не міг залишити власну половину поля з м’ячем упродовж стартової чверті ігрової години, а біля його воріт тим часом розгорталась справжня драма.

ЇЇ головним актором був нападник Краснопір, бо змарнувати стільки гольових нагод, скільки він мав, — то ще потрібно вміти. При чому, партнери створювали для свого форварда моменти на будь-який смак та під будь-який стиль завершення, але він уперто промахувався повз площину навіть із найбільш вигідних ситуацій. Інші гравці Оболонь, тим часом, також не відзначались особливою вдачею, бо тільки чого було варто влучання чергового блискучого штрафного від Черненка в поперечину!

На цьому тлі команди Лавриненка на полі майже не було помітно, бо що міг запропонувати Верес у відповідь своїм суперникам? Ривки Гайдучика за передачами на хід по флангах? Так, Роман дійсно дуже старався та витягував на своїх плечах левову частку роботи команди, проте це аж ніяк не ставало до порівняння з моментами суперників.

І все ж таки, перший тайм ми завершили без голів, після чого обидва тренери зробили по одній заміні й ми повернулись до гри вже за переваги Вересу на м’ячі. Гайдучику в цьому плані точно стало легше дихати, але свій найбільш вірогідний момент для голу він змарнував, коли з центру штрафного завершив простріл із лівого флангу повз ближню дев’ятку. А до цього ще й Яго не забив просто космічний момент, але під час схожої передачі на порожню дальню стійку.

Яскрава гра, у якій жодна з команд не хотіла поступатись, але чим далі ми просувались до фінального свистка, тим і вага помилок ставала дедалі більшою. Відповідальність змушувала Оболонь та Верес грати обережно, тож великої кількості моментів ми від них не бачили, та й були вони, передусім, у "пивоварів", які, як ми бачимо, щастя біля чужих воріт не мали. Суханов та Мединський збрехати не дадуть своїми згаяними нагодами.