Черговий тур української Прем’єр-ліги відбувався за неповного переліку поєдинків, тоді як на його завершення ми мали можливість спостерігати за перебігом подій у матчі в Полтаві, де на місцевому стадіоні Ворскла ім. О. Бутовського однойменний колектив приймав харківський Металіст 1925. Дві проблемних команди під орудою Віктора Скрипника та Едмара / Олега Голодюка відповідно робили спробу наблизитись до екватору турнірної таблиці.

Але при цьому жоден із колективів не знав відчуття перемог упродовж семи матчів на двох, і це ще "жовто-сині" три поспіль зустрічі програли, а "зелено-білі" не набирали очок у двох дуелях відповідно. Хоча й суперниками Ворскли на цьому шляху були Дніпро-1, Полісся та Колос, тоді як 1925 потрапили на полосу з ігор проти Кривбасу, Оболоні та тих самих дніпрян. Але все розпочиналось для них із поразки від Ворскли в Кубку України, тож у звітній день харківський колектив додатково прагнув узяти реванш.

І початкові хвилини зустрічі цілком відповідали цим прагненням. Металіст 1925 дійсно активно розпочав гру з пресингу на чужій половині поля, і доволі швидко при цьому досяг успіху. На 17 хвилині дальній постріл від Юсова спантеличив Ісенка й той просто відбив м’яч під добивання Сидорову. Але розслаблятись команді Едмара було занадто рано — у наступній атаці Кане дальнім пострілом із правого флангу перевірив на міцність поперечину й це був сигнал до того, що небезпека може прийти звідки завгодно.

Але підтримати цей запал бодай до завершення першого тайму Ворскла не змогла. Від команди Скрипника було занадто мало спроб атакувати, а ті моменти, що виникали, по-справжньому гольовими точно вважатись не могли. Однак було багато боротьби й уже тоді було помітно, що команди починаються заводитись ледь не на рівному місці.

Утім, другу половину матчу полтавці розпочали в суто спортивному ключі — пішли до чужого штрафного та забили гол із просто нечуваною легкістю. Кілька спроб було завантажити під завершення, але зрештою це вдалось тільки Скляру у вигляді пасу на лівий фланг для Корнієнка, у якого там було аж дві спроби для того, аби з гострого кута пробити повз Мозіля. Воротар парирував тільки одну з них.

Надалі реакція від гостей на пропущений м’яч була в цілому зрозумілою —вони відійшли до захисту під тиском суперників, але очікувати можна було й протилежного рішення від них, адже в першому таймі команди Едмара працювала доволі непогано. Утім, є, як є, тому Ворскла користалась можливістю тримати м’яч та створювати гольові моменти в інтенсивних атаках.

Не дивлячись на це, навряд чи Мозіль мав аж надто великі складнощі в рамці воріт у цей час, а його команда тим часом згадала про власні атаки наприкінці матчу. І одразу ж створила привід для святкування, коли на 78 хвилині Фарина обікрав Скляра перед чужими володіннями та вгатив під поперечиною з лицьової межі штрафного.

Але Ворсклі програвати цього вечора було не можна, тому команда Скрипника пішла шукати щастя біля чужих воріт і самотужки, до речі, так його й не відшукала. Допоміг той-таки Мозіль своєю безглуздою помилкою під час спроби перехопити подачу з лівого флангу штрафного від Нестеренка. Просто сплеснув долонями над головою, а м’яч від його рук полетів рикошетом у сітку. Розпачу того ж таки Едмара просто не було меж. І це ще Ворскла не дотиснула потім суперників до третього гола з власного боку.