Тринадцятий тур української Прем’єр-ліги розтягнувся аж на чотири ігрові дні, і якщо дві доби до цього вміщували в себе лише по одному протистоянню, то в неділю на нас очікував дійсно ударний темп. Події цього дня починались із матчу в селі Минай, що розташоване в західній частині країни, де місцевий однойменний колектив приймав полтавську Ворсклу.

Колектив Віктора Скрипника при цьому прокладав собі маршрут до пункту призначення із столиці, де буквально кілька днів тому в красивому стилі розібрався з Оболонню на шляху до півфіналу Кубка України (3:0). Це успіх мав надихати "зелено-білих" на подальші досягнення, адже до цього вони жодного разу не перемагали в чотирьох матчах поспіль. А ось що мало надихати колектив Володимира Шарана — та ще загадка, бо господарі взагалі обходились без звитяг у поточній кампанії.

Ще напередодні гри футболісти звертали увагу на той факт, що в селі Минай під час матчу має бути рясний дощ, однак ніхто й гадки не мав, що він затягнеться на настільки тривалий проміжок часу й безпосередньо за ходом протистояння перетворить футбольне поле на якусь подобу басейну. Шлейф із води супроводжував кожен рух гравців, а на їхнє дріботіння від холоду в наскрізь вологій формі під час дрібних планів було просто болісно дивитись.

Щоб зігрітись — треба рухатись, ось і побігли команди атакувати вже з перших секунд та подарували нам моменти біля обох воріт уже за лічені миттєвості. Трохи не пощастило Степанюку та Твердохлібу на завершення, але контекст був зрозумілим — захисникам буде дуже важко, адже м’яч від вогкого газону відлітав у довільних напрямках.

А ще було багато боротьби й не завжди вона відбувалась у рамках правил. Це змушувало футболістів нервувати, але до певного моменту арбітру Сергію Задирану вдавалось тримати гру під контролем. І якби він мав на це повноваження, він і погоду би втримав від подальшого погіршення, бо після перерви команди повернулись уже до напівбасейного приміщення, а не стадіону.

Грати за таких умов — злий жарт долі, але й тут футболісти демонстрували кмітливість та здатність призвичаюватись до надзвичайно поганого газону. Дальній удари при цьому були ледь не панацеєю, бо дозволяли хоча б уникати масованих блоків від захисників, для яких повільний розвиток атак був радше компенсацією за зіпсований погодою настрій.

Ралюченко саме таким чином перевірив реакцію Ісенка на початку другої половини й той витягнув із-під поперечини складний м’яч. А потім і Степанюк отримав своє перші моменти в матчі, проте із лівого флангу штрафного стабільно пробивав або повз ворота, або в їхній дальній каркас. Уже під завісу матчу команди почали обмінюватись послідовними масованими наступами й Ворскла в цьому плані була більш наполегливою.

Полтавці підійшли до компенсованого часу з пенальті у ворота суперників, яке було призначено за цілком очевидну гру рукою від Мельника, який у центрі штрафного ледь не на рівні власної ноги намагався зупинити подачу кутового з лівого флангу. Тоді до епізоду залучили VAR і арбітри додатково ще й переглянули фол Скляра, який стався за мить після порушення правил. Олександр тоді отримав жовту, але повтор її "перефарбував" на червоний колір.

І тому й виглядало дотепною радісна реакція Степанюка, коли арбітр послідовно проголошував рішення щодо пенальті та вилучення його партнера по команді. І ще більш дотепно стало, коли Руслан поцілив із позначки повз лівий каркас воріт, бо пробив відверто погано. Знову ж таки, без впливу погоди не обійшлось.

У наступному турі закарпатський Минай проведе гостьовий матч проти ковалівського Колосу, а полтавська Ворскла гостюватиме в київської Оболоні.

Минай — Ворскла 0:0

На 90+1-й хвилині Руслан Степанюк (Ворскла) не забив пенальті (промах).