Посеред звітного тижня в українській Прем’єр-лізі спостерігались часові аномалії. Ще минулими вихідними ми говорили про матчі двадцять четвертого туру національної першості, але у серед несподівано опинились у реаліях шістнадцятого за ліком раунду завдяки закарпатському Минаю та київському Динамо, після чого взагалі перегорнули ще на одну сторінку назад й потрапили на матч Олександрії та київської Оболоні.

Він мав відбутись за базовим розкладом ще наприкінці листопада, проте тоді складні погодні умови унеможливили його проведення в заплановані строки. І оскільки боротись із подібними явищами в наших реаліях ще не навчились, тож було вирішено провести цю гру "колись потім". Посеред квітня, коли ледь не всю країну накрило опадами? Ну, то й нехай. Але ж і вага очного протистояння для обох команд значно збільшилась — прямі конкуренти, як не як.

Як такої, напруги в першому таймі цієї зустрічі не відчувалось. Вочевидь, команди потішать нас цим уже в останньому турі. Але до того ми мали повне домінування від "поліграфів" на м’ячі та лише поодинокі спроби Олександрії атакувати. Команда Ротаня активізувала гру на флангах уже з перших хвилин і було помітно, що захист гостей важко цим ладнає.

Однак забити господарям поля відверто не щастило. То м’яч прилетить у поперечину з рикошету від заблокованого дальнього удару Морозом від Калюжного, до Федорівський у наступному схожому епізоді врятує власну команду, то Шулянський почне гатити здалеку бозна-куди в незрозумілих ситуаціях. А ще ж були й фірмові удари та подачі від Калітвінцева. Наче й багато підстав для гола, але до перерви його так і не відбулось.

Навіть тоді, коли вже все здавалось готовим для того, аби Олександрія виходила уперед за рахунком. На 42 хвилині Груша на лівому фланзі власного штрафного збив Копину, якому скидав м’яч Калітвінцев, і до позначки цього разу вже не пустили Ковальця. Калюжний, начебто, мав вирішувати епізод, але пробив у лівий нижній кут, куди й стрибнув Федорівський. Ротаню залишалось лише сплеснути долонями, бо як його команда знову не реалізувала перевагу — питання відкрите.

Від Оболоні після перерви ми побачили подвійну заміну, але намірів атакувати не побачили. Олександрія першою створила цікавий момент, коли красивому удару п’ятою від Кулакова на ближній на завершення подачі штрафного з лівого флангу завадив перетворитись на гол Федорівський. І в подальшому "поліграфи" так само намагались тримати м’яч, але варто було ще дочекатись того моменту, коли вони знову почнуть загрожувати чужим воротам.

Чекати довелось дійсно довго, бо лише на 73 хвилині намагання господарів щось змінити таки принесли результат. Кулаков виштовхнув м’яч на правий фланг атаки для свіжого Безерри, перші дотики якого перетворились на простріл у центр для Михайленка, а той розстріляв ворота. Але ні гол, ні гольовий пас у підсумку гравці "поліграфів" так і не отримали, оскільки легіонер опинився в офсайді.

Це ж напевно як прикро мало б бути в той момент Олександрії, бо вже в наступній атаці Білошевський привіз небезпеку на власні ворота, коли відпасував назад на Єрмакова, а того вже атакував Тарануха й у підсумку голкіпер був вимушений грати ногами на перехоплення. Зіграв у м’яч — але то тільки нам здалось, бо в бригади рефері та VAR виявилась геть інша думка. Цікава думка. Та дуже спірна, якщо чесно. Але нічого не поробиш — пенальті, пробивав Тарануха, і от йому вже вистачило майстерності переграти воротаря, на відміну від Калюжного в першому таймі.

Багато говорили представники Оболоні до цього, що не щастить їм із цими пенальті та й узагалі судять не на їхню користь. А тут такий подарунок долі! Треба забирати, але ні, не змогли скористатись власним шансом. Бо Олександрія нарешті почала перетворювати кількість на якість та забивати голи. На 88 хвилині Ротань тільки-но встиг випустити Погорілого на заміну, а той першим дотиком головою в чужому штрафному вже перевів подачу Кампуша з правого флангу в ближню дев’ятку.

Це 1:1 і зовсім трохи часу до завершення гри. Але арбітри накинули ще сім хвилин компенсованого, тож було, де розвернутись. І "поліграфи" цим скористались, коли пішли в масований наступ і самі ще раз заробили пенальті за відвертий фол Вовкуна в центрі штрафного проти Кулакова, коли суперник готував удар у пляжному стилі з грудей. Скорко хоч уміє забивати пенальті в складі команди Ротаня, і це добре.

Але й на цьому не все. Остання атака Оболоні вийшла сумбурною, але гольовою. М’яч від центру поля проскакав по головах Черненка та Чернова аж до Краснопіра на межу штрафного й той реалізував вихід віч-на-віч із воротарем. Інтрига в УПЛ? Та вона реально існує!

Наступний матч Олександрія проведе вдома проти черкаського ЛНЗ, а київська Оболонь гостюватиме на іншому березі столиці в харківського Металіста 1925.

Олександрія — Оболонь 2:2
Голи: Погорілий, 88, Скорко, 90+2 (пен.) — Тарануха 80 (пен.), Краснопір, 90+7

На 44-й хвилині Іван Калюжний (Олександрія) не забив пенальті (воротар).