Єврокубкові вечори в самому розпалі, а ми все одно говоримо про події в українській Прем’єр-лізі. Через участь нашої національної збірної в плей-оф кваліфікації до чемпіонату Європи-2024 було ухвалено рішення трохи посунути календар чемпіонату в бік ущільнення графіку. Таким чином двадцятий тур, що мав відбуватись на вікенд, раптово переїхав на час посеред тижня.

Події на цьому етапі розпочинались із столиці та стадіону Лівий Берег, який уперше приймав матч національної першості після зимової павзи. І одразу він був дуже принциповим, оскільки поміж собою зустрічались команди, що ведуть боротьбу за місця подалі від зони вильоту. Луганська Зоря приймала закарпатський Минай у сподіванні не порушити власну безпрограшну серію та з надією не дати суперникам розвинути власну.

Команда Желько Любеновича також уже встигла нам показати, що налаштована дуже серйозно на другу частину сезону, але цього разу щось пішло не так. Просто не було атакувального настрою в закарпатського колективу, тому все, чим він обмежувався, було просування м’яча через фланги та бозна-якої якості передачі до штрафного. На такому доробку багато на що претендувати точно не можна.

Позаяк, не можемо стверджувати, що й у Зорі цей самий атакувальний настрій був налаштований правильним чином. Герреро дуже активно рухався попереду, і поки партнери знаходили його передачами за спини захисників, то й небезпека від господарів була присутня. І панамський форвард при цьому був аж надто щедрим цього разу, що ми якось не помічали за ним у попередніх зустрічах.

Зрештою, у рваному темпі атак Зоря таки спіймала суперників на 18 хвилині, і швидкий розіграш через ноги Кирюханцева, Чурка та Антюха завершився ударом в правий кут. І на цьому все, як для переліку подій першого тайму, бо за своєю сутністю футбол був дуже повільним і мало б потішив уболівальників, якби ті таки знайшли дорого на той стадіон Лівий Берег на самісінькій адміністративній межі столиці.

Натомість другий тайм почався доволі жваво й з атак у обидва боки поля. Спочатку навіть влучання в поперечину за підсумком удару головою від Яцика відбулось, що змусило нас одразу ввімкнутись до ходу подій. А потім стався, напевно, найбільш дискусійний епізод у цьому матчі. На 51 хвилині Семотюк відверто фолив під час контратаки на чужій половині проти Антюха, і це мала б бути одразу жовта картка, проте арбітр потягнувся до кишені й одразу витягнув червону.

Ніхто тоді не розумів, що взагалі відбувається, навіть у технічній зоні Зорі, для якої це вилучення було б просто розкішним подарунком долі. Але добре, що був VAR, тож обійшлось без відвертої помилки арбітра Бондаренка. Проте все одно цікаво, на що він спирався в своєму початковому рішенні.

Після цього емоційного спалаху команди заспокоїлись і знову повернулись до атак уже з другим голом від луганців. На 73 хвилині Герреро розкрив центр чужої оборони передачею на хід Бугаю, і той спокійно переграв воротаря в ближньому бою. Із точки зору визначення переможця в цей момент матч можна було завершувати, хоча господарі могли й ще кілька м’ячів докинути, бо значно переважали в атаці.