У рамках англійської Прем’єр-лізі є чимало принципових протистоянь зі статусом дербі, але далеко не кожне з них витримує за своїм рівнем напруги випробування багаторічною історією. Однак на північному-заході Англії розташовуються два колективи, яким не треба зайвий раз нагадувати про важливість очних баталій, оскільки вже не перше покоління навіть здобутки їхніх головних тренерів в першу чергу порівнюють один з одним.

А коли Ліверпуль та Манчестер Юнайтед переживають часи невизначеності щодо свого майбутнього, то вони просто влаштовують розбірки поміж своїми футбольними стилями, на черговий епізод яких варто було очікувати за ходом матчу двадцять шостого туру поточного розіграшу національної першості. І команди Юргена Клоппа та Еріка тен Гага наші сподівання жодним чином не підвели, влаштувавши дійсно яскраву зустріч із невеличким, проте вагомим зауваженням за її підсумком.

Розпочинали футболісти, як завжди, із обережної розвідки. "Червоні дияволи" одразу продемонстрували бажання грати другим номером, і доволі легко підпускали суперників до власної половини поля, проте потім флангові захисники закривали можливі підходи, і "червоні" через це мали високий відсоток браку саме в заключній фазі наступів. Цікава побудова від тен Гага працювала ще й у тому контексті, що Юнайтед зберігали за собою швидкі контратаки, які залюбки провадив би й сам Ліверпуль.

Доволі цікаво було дивитись за таким обміном ролей, оскільки кожна команда мала свої нагоди відкривати рахунок. Господарям постійно не вистачало акцентованого удару в межах штрафного, тоді як суперники намагались діяти швидкими передачами з глибини, і подекуди були близькими до того, аби поставити крапку у власних атаках. Як, наприклад, це було за моментів Рашфорда та Фернандеша.

Але першим забив саме Ліверпуль. Для цього довелось почекати аж до завершення першої половини гри, коли Далот вирішив за позиційного захисту раптово піднятись за Робертсоном ближче до центральної лінії, за що миттю отримав передачу за спину від шотландця на хід Гакпо, який потім із меж штрафного з-під Фреда пробив у дальній кут. Кричуща помилка в захисті від гостей, проте програвати перший тайм у цьому сезоні їм було не звикати, тож на другу половину матча тен Гаг покладав великі сподівання.

Проте їм так і не довелось справдитись через вдалі дії групи атаки Клоппа. Усе розпочиналось із тонкої передачі Фабіньо до правого флангу штрафного на Салаха, якому не дали прострілити, але з відскоку Елліотт таки виклав м’яч на голову Нуньєсу перед воротарським. А вже в наступній атаці Мохамед на швидкості посоромив Мартінеса на правому фланзі, розхитавши того дриблінгом, після чого віддав на ближній кут воротарського на Гакпо, а той м’яко підсік м’яч над де Хеа з гострого кута.

Це вже було схоже на розгром, проте Ліверпуль навіть і не намагався робити вигляд, що хоче на цьому зупинитись. Атаки сипались на ворота гостей із шаленою інтенсивністю, а лівого флангу захисту команди тен Гага, здавалось, не існувало. Хоча наступний удар прийшовся, усе ж таки, на протилежний бік поля, через який вискочив Нуньєс та забезпечив передачу на Салаха до центрального входу до штрафного, після чого партнер потужно пробив під поперечину.

Якось намагався відбиватись клуб із Манчестера від атак суперників, а його головний тренер відмахувався від візаві за тренерським цехом замінами. Проте Клопп перекривав і ці наміри нідерландця, і в підсумку його команда продовжувала штампувати голи. Нуньєс головою, після подачі кутового з лівого флангу, Салах із начебто передачі Фірміно на короткій відстані, а радше відскоку від вибивання Шоу, та власне "Боббі", коли розстрілював ворота з пасу, тепер уже, найкращого бомбардира Ліверпуля в історії. Усе це були голи, на які в присоромлених гостей не знайшлось відповіді.