У англійському футболі цими вихідними існує лише одна тема для обговорення серед уболівальників — матч Ліверпуль — Манчестер Сіті на Енфілді, і при цьому є великі сумніви в тому, що хтось одразу пригадає порядковий номер туру, у рамках якого він має бути проведений. А двадцять восьмий за ліком матчвік мав підказати, що до завершення сезону залишилось не так уже й багато часу.

Проте потенційна чемпіонська битва має відбутись лише в неділю, тоді як до цього ще був цілий день не менш цікавих протистоянь. Лондонський Арсенал при цьому на Емірейтс приймав Брентфорд у ще рамках ще одного різновиду лондонського дербі, яких у сучасному "елітному" дивізіоні розвелось уже дуже багато. І хоча всі розуміли, що жодної конкуренції поміж цими двома суперниками не могло бути й близько через прірву в 35 очок відставання "бджіл", проте їм також потрібно було вирішувати власні завдання.

Із огляду на події першого тайму цього протистояння, хтось міг реально передбачати те, що в Арсенала можуть виникнути серйозні проблеми за ходом цієї гри? Ні, звісно, що досвідчені та не дуже вболівальники "канонірів" ставали свідки й не такого, але команда Артети цього разу була вище за суперників на дві голови в контексті організації гри, що було помітно неозброєним оком.

Єдине, що могли робити "бджоли", так це захищатись. Та й те в них виходило з дуже мінливим успіхом. На 19 хвилині, наприклад, вони дали Вайту подати з правого флангу, а той спрямував м’яч точно на голову Райсу до центру штрафного. Це — 1:0, а команді Томаса Франка потрібно було тепер щось вигадувати в плані атаки. А як це робити, якщо за пів тайму не було закладено й маленької цеглинки в стежці до виконання цієї мети?

При цьому гості втратили через травму Нергора й майже не перетинали центральну лінію з м’ячем. Загалом, грали без передньої ланки як такої. Тільки одного разу напад Брентфорда дав про себе знати — на останній компенсованій хвилині першого тайму Вісса пішов пресингувати Рамсдейла аж до чужого воротарського, немов би знав, що англійський воротар буде думати настільки довго, що в підсумку виб’є м’яч прямо в суперника, а той полетить у порожні ворота.

Цей "фокус" Артета ще довго пригадуватиме власному підопічному, бо в Раї може бути тільки один клуб із чинною орендною угодою, чому іспанець і не грав. При цьому очевидно, що максимум, що могло статись із Рамсдейлом під час перерві, так це кілька кпинів від партнерів у роздягальні та розжарений немов пательня телефон із побажаннями всього доброго із соціальних мереж.

Отже, Арсенал повернувся на другий тайм із єдиним завданням — виграти цей матч, бо конкуренти дивились за ходом подій, не відводячи очей. І тут сталось ледь не найбільше розчарування для фанатів господарів — команда знову тримає м’яч на чужі половині, але моментів майже не створює. Брентфорд окопався перед штрафним, а десь після 70 хвилини почав тягнути час настільки відверто, що аж бридко.

І при цьому "каноніри" ледь не впадали у відчай та намагались усіма правдами та хитрощами створити для себе момент. Якби Роберт Джонс був трохи суворішим, то Кая Гаверца спокійно можна було б вилучити за картинне падіння в чужому штрафному. Як і його партнерів, які займались тим самим. Однак були й такі моменти, після яких узагалі незрозуміло ставало, нащо англійцям той VAR? Зрештою, Гаверц на полі таки залишився, а згодом до нього долучились і Зінченко та Ярмолюк по різні сторони барикад.

У такій кампанії ми підійшли до вирішального фрагменту зустрічі, коли Арсенал кинув усі сили до чужого штрафного, хоча до цього Тоуні ледь не огрів Рамсдейла шаленим ударом здалеку з лівого флангу за комірець, але воротар виручив. Натомість, "каноніри" зрештою забили такий самий гол, як і перший, але цього разу Вайт подавав на Гаверца. Того самого, "Гаверца Шредінгера". Черговий порятунок наприкінці гри.