Початок нового року, а в Іспанії вже за сталою традицією розігрують Суперкубок країни формально за підсумками попередньої кампанії. Знову, у форматі фіналу чотирьох і знову на теренах Саудівської Аравії, бо медійні проєкти самі себе не відпрацюють. Із однією лишень відмінністю — цього разу до мадридських Реала та Атлетіко й каталонської Барселони долучилась памплонська Осасуна.

І одразу ж у півфіналі ми отримали столичне дербі, у рамках якого команда Карло Анчелотті хотіла помститись за поразку в першому колі на Метрополітано (1:3), а "матрацники" хотіли всім довести, що вони ще зможуть поборотись за високі досягнення в цьому сезоні, бо з їхньої позиції в турнірній таблиці Ла Ліги цього щось не проглядалось.

У будь-якому випадку, Атлетіко розпочав гру з потужної атаки та доволі швидко збирав перші плоди власних старань. Ліно на п’ятій хвилині з лівого флангу штрафного перевірив реакцію Кепи ударом у дальню дев’ятку, після чого Грізманн із подачі кутового закрутив на голову Ермосо, а той із дальньої стійки піймав Кепу на зміні позиції на лінії воріт.

Оскільки гра відбувалась у форматі на виліт, то в Реала не було іншого виходу, окрім як бігти рятувати становище й доволі швидко "бланкос" знайшли гідну відповідь. Як не дивно, але також із кутового, який Модрич виконав у схожому стилі на голову Рюдігеру, а той майстерно атакував чужі ворота ударом головою.

Справжній бліц розпочався тоді на полі, чого від команд ми взагалі не очікували, якщо чесно, і здавалось, що вони не збираються зупинятись. Голи йшли в якості доповнення до всього цього процесу й на завершення першої пів години ігрового часу команда Анчелотті опинилась попереду через передачу Карвахаля з правого кута штрафного під удар у дотик у дальній кут від Менді.

Але й на цьому ще не все, бо Атлетіко не зупинявся до перерви й створив достатньо загроз чужим воротами, аби зрештою Грізманн доволі швидко відіграв відставання, завдяки блискучому дриблінгу перед володіннями Кепи. Іспанця, до речі, прошили майстерним ударом у лівий нижній кут із середньої відстані, тоді як захист Реала зіграв так само "надійно", як і в більшості матчах за участі Луніна.

А потім була перерва та передчуття, що ось зараз розпочнеться другий тайм і команди продовжуватимуть так само грати у видовищний футбол. Хибна думка, на жаль. Дуже важкий футбол був у переважній кількості ігрових хвилин після перерви й зрештою будь-який запал у вболівальників на трибунах зник. Трохи пошуміли вони лише тоді, коли Кроос з’явився на полі, і з недавнього часу його дуже недолюблюють у Саудівській Аравії через висловлювання німця щодо дотримання прав людей у цій країні.

Але політика — політикою, а з футболом нам ще потрібно було розібратись, бо великий ризик був наразитись на додатковий час за такого нешвидкого темпу. І ось він, промінь надії на порятунок від Кепи, який на 78 хвилині примудрився ногою зрізати м’яч у власні ворота з боротьби проти Рюдігера та Морати за подачу Рікельме з лівого флангу.

Однак і тут Реал своєчасно повернувся до гри — побігла команда Анчелотті в масований наступ із третьої спроби під час лише однієї з атак Вінісіус, Беллінгем та Карвахаль таки дотиснули Облака до третього пропущеного м’яча. Отже, овертайми, яких ми так хотіли уникнути.

І, напевно, недарма, бо більша частина з цих тридцяти з надлишком додаткових хвилин ігрового часу — просте марнування нашого поля уваги в цей вечір. Цікаво стало лише тоді, коли вже на 116 хвилині Реал різко пішов атакувати й Хоселу змусив Савича зрізати м’яч із подачі Карвахаля з правого флангу в сітку власних воріт над Облаком.