Кубок Англії цього сезону вже неодноразово тішив футбольних уболівальників протистояннями, афіші яких були б цікаві не тільки локальному споживачу. Ось і в чвертьфіналі на тлі доволі прогнозованого підсумку зустрічі поміж Манчестер Сіті та Ньюкаслом напередодні була ще одна вельми цікава пара, від якої точно можна було очікувати на шоу.

Або все ж таки на виставу, бо ми говоримо про легендарний Олд Траффорд та гру поміж Манчестер Юнайтед та Ліверпулем на полі цієї культової арени. Певна річ, що обидва колективи підходили до цього протистояння не без проблем, бо посеред сезону тільки й говорять про це. У команди Юргена Клоппа це були кадрові питання, тоді як у колективу Еріка тен Гага це був власне нідерландський керманич, а точніше його доля на цій посаді, бо черговий важкий сезон "Червоних дияволів" без хоча б якогось трофею йому б могли вже не пробачити.

Це був такий матч, що словами його немає сенсу намагатись описувати, бо просто не вистачить — то треба було бачити. Команди як побігли від самого стартового свистку з божевільним тиском від Манчестер Юнайтед, так і зупинились лише після фінального з… божевільним тиском Манчестер Юнайтед. А ось як команди Еріка тен Гага вистачило в фізичному плані — давайте розбиратись.

Господарі забили першими. На 10 хвилині наслідком їхніх спроб атакувати на старті став гол Мактомінея, який у воротарському просто заштовхав м’яч за лінію після того, як Келлегер парирував удар із лівого флангу штрафного від Гарначо. Щодо цього взяття воріт узагалі питань жодних не виникало, бо воно було дуже закономірним наслідком роботи команди тен Гага на перших хвилинах.

А ось реакція Ліверпуля на таку гру суперників трохи здивувала. Футболісти Клоппа входили до матчу дуже неквапливим темпом, і якби не зайва обачність господарів та бажання зіграти якомога надійніше позаду, то могли й наразитись на другий м’яч одразу. Контроль "червоні", звісно, поступово в опонентів таки забрали, але щоб створювати гольові моменти? Була нагода в Робертсона забити одразу після пропущеного, але наступного шансу довелось чекати аж під завершення першої пів години ігрового часу.

І при цьому Юнайтед узагалі не збирався відсиджуватись глибоко в захисті, і як тільки випадала слушна нагода, то одразу йшла передача за спини захисникам гостей, а там уже мусили розбиратись Рашфорд та Гарначо в швидких атаках. Кілька разів ледь не дорозбирались до ще одного гола, проте натомість отримали м’яч у власні ворота. І не один раз, а двічі.

Ось так Ліверпуль вирішив шокувати господарів на тлі цілком непоганого тайму у їхньому виконанні. Під завісу тайму активізувались фланги "червоних", і на свої рахунку поклали по м’ячу Мак Аллістер та Салах за якісь лічені миттєвості. Це просто зіпсувало враження від тайму, який за грою виграв Юнайтед, бо як ти поясниш, чому команда знову програє, хоча за гостротою ледь не награла на комфортну перевагу?

Ситуацію футболістам тен Гага потрібно було виправляти в другому таймі, і тут є один дуже суттєвий нюанс. Тієї свободи в діях в атаці господарям уже ніхто не надавав, а натомість атаки команди Клоппа стали більш разючими й де в чому "Червоним дияволам" пощастило, що вони не завершувались для них ще більшими проблемами в обороні. Зрештою, довелось застосовувати ротацію, і коли в цьому сезоні за таких умов з’являється Антоні, то для фанатів Юнайтед це радше сигнал до того, що команда перебуває на межі від програшу.

Формально, воно так і було, але цього разу бразилець витягнув одноклубників із кризового стану. На 87 хвилині він у центрі штрафного зорієнтувався під час відскоків і добив м’яч у правий кут чужих воріт, що не просто врятувало Юнайтед від поразки в основний час, а ще й розбудило Ліверпуля, який уже гадав, що гру зроблено й можна подекуди байдикувати з м’ячем.

Але відмінність полягає в тому, що дехто з гравців "червоних", не будемо тицяти пальцями в Дарвіна, зберіг цю думку при собі до фінального свистка, тоді як інші намагались знову перевернути хід протистояння. І таки шоу вдалось просто відмінним!

На завершення першого овертайму Елліотт пробив здалеку з правого флангу в дальній кут, і м’яч із рикошетом від ноги Еріксена полетів точно поміж ніг Магвайру й прямо під стійку. Це був рішучий крок від гостей, проте не забарилась і відповідь на нього. Усі пам’ятали момент Рашфорда наприкінці основного часу, коли той схибив ударом повз дальню стійку з лівого флангу штрафного під час побачення з Келлегером, але на 112 хвилині в більш очевидні позиції Маркус таки забив із передачі Мактомінея. Дарвін привіз той гол, а хто ж ще?

І вже тоді, коли здавалось, що все, ми приїхали до чергових пенальті на цьому тижні, Ліверпуль кинув усі сили в атаку й просто помилився. Контрнаступ розвертали Гарначо та Діалло, і івуарієць у підсумку завершив його ударом із лівого флангу штрафного в дальній кут із рикошетом від стійки. Прямо як Рашфорд. Мав би. Ще до овертаймів. Але цей матч — це шок.