Легендарний стадіон Вемблі в Лондоні — це культове місце, яке призначене у футбольному світі лише для матчів національної збірної Англії та дійсно статусних протистоянь, якими, наприклад, є фінали національних Кубків. Щодо Кубка англійської ліги при цьому в місцевих фанатів ставлення й досі залишається суто прохолодним, але якщо вже їхня команда опиняється у фінальному матчі цього турніру, то й "Кубок Мікі Мауса" — чим не трофей за підсумками тривалого сезону?

Ліверпуль та Ньюкасл притримувались саме такої думки наприкінці свого тривалого шляху теренами турнірної сітки цього змагання. І це ще "червоним", на відміну від суперників, не доводилось стартувати від стадії 1/32 фіналу! Утім, омріяного квадрупля колектив Арне Слота цього року так і не зможе зібрати, бо для цього треба було посеред тижня не вилітати з Ліги чемпіонів УЄФА від французького Парі Сен-Жермен та не програвати Плімуту в Кубку Англії. Тим часом "сороки" останній тиждень провели в очікуванні лише на одну, найбільш важливу для них за бозна-скільки останніх років, гру.

Насправді важко було придумати більш нудний сценарій для розвитку подій у цій грі в першому таймі, аніж той, який нам запропонували команди. Ліверпуль у цьому плані взагалі здивував — команда Слота рухалась неначе спустошена й навіть до нормального удару по воротах справу не довела до перерви жодного разу.

Натомість Ньюкасл начебто й контролював м’яч більше за суперників саме в атакувальній фазі на чужій половині, але шаблонність атак "сорок" вражала. Утім, хто буде щось казати наперекір цьому, якщо на першій компенсованій хвилині Тріпп’єр учергове подав кутовий із лівого флангу на дальній бік штрафного на Берна, який вирішив не скидати м’яч партнеру головою, а одразу бити в лівий кут. Одразу після цього успіх-1955 став не таким уже й далеким.

А з тим, як починався другий тайм, перемога Ньюкасла взагалі почала здаватись ледь не гарантованою за підсумками цієї гри. Лише поодиноким клубам удається ось так із двох ніг заходити вперед у другу половину зустрічі проти команди Слота, і цим хлопцям із півночі Англії соромитись точно було нічого. На 51 хвилині Ісак добив із офсайду відскок від Келлегера під час удару Шера, але вже в наступній атаці цілком у межах правил розстріляв ворота з передачі Мерфі в центрі чужого штрафного.

Ліверпуль почав робити заміни, але хтось бачив того Дарвіна після появи на полі? От Джонса, наприклад, усі побачили одразу. А як ще не побачити автора першого(!) удару по воротах від "червоних" у цій грі? До того ж — одразу гострого, Поупу навіть довелось тягнути під поперечиною. Проте цей атакувальний запал на емоціях Ліверпуль підтримати так і не зумів, і все дійшло до того, що Ньюкасл, хоча й не надто прагнув того, але кілька разів вибігав за третім голом до контратак.

Аби додати трохи інтриги цьому протистоянню, команда Слота таки забила зусиллями К’єзи на початку компенсованого часу, проте потім її все одно добре прибили своїм затягуванням часу підопічні Гау, тож як інтрига з’явилась, так і зникла одразу. А натомість були суто емоції, бо стільки чекати на перемогу… Якось цю радість тепер треба вгамувати за міжнародне вікно.