Останні два тижні для мадридського Реала минули в рамках протистоянь суто у межах рідної країни, бо так збіглись обставини, що й на стадії 1/8 фіналу Ліги чемпіонів "галактікос" були змушені протистояти в дербі Атлетіко, і національну першість ніхто для них не скасовував. І коли бар’єр у вигляді "матрацників" на міжнародній арені було подолано, "бланкос" почали готуватись до виїзду в рамках двадцять восьмого туру до міста Вільярреаль, де на місцевому Естадіо де ла Сераміка їх мав приймати Вільярреал.

Команди з начебто різними завданнями на заключну частину поточного сезону, однак усе ж таки в турнірній таблиці їх відділяли всього три рядки на користь колективу Карло Анчелотті. Щоправда, у ті самі три рядки вміщувались аж 13 очок переваги мадридців, тож дійсно, "жовта субмарина" мала перейматись виключно про те, як і надалі утримувати п’яту сходинку від зазіхань севільського Бетіса.

Багато розмов, і не без приводу, було перед початком звітного протистояння про те, що мадридський клуб так і не отримав рекомендованих ФІФА три доби відпочинку після останнього протистояння, і вже за 66 годин після завершення попередньої гри мав грати наступну. Тут із банальною арифметикою не посперечаєшся, проте керівництво Ла Ліги цей аргумент був не до вподоби, а отже матч усе одно відбувся тоді, коли був запланований від самого початку.

Вільярреал про всі ці моменти знав, а отже й не дивно, що господарі поля першими почали виявляти активність в атаці. І забили швидкий гол після того, як Айосе Перес змарнував два непоганих гольових моменти, але зрештою заробив кутовий, і на восьмій хвилині подача Баени з лівого флангу із стандарту таки дісталась Фойта перед воротами. Свій маленький план на гру за рахунок банальних хитрощів команда Марселіно таки реалізувала.

Проте точно не було заплановано Вільярреалом потім пропускати два загалом схожих голи від Мбаппе вже до настання середини першого тайму. Постійно Реал продавлював правий фланг чужого штрафного, звідки потім м’яч або відскоком, або через прямий пас Васкеса, знаходив Мбаппе в центрі штрафного, а той не залишав шансів воротарю суперників. Загалом рухливе протистояння від такого розвитку подій виключно виграло — команди завелись і не зупинялись аж до самого фінального свистка.

Подекуди ця активність навіть грала проти Вільярреала, у якого, начебто, і сил мало бути більше в запасі, проте всі їх команда Марселіно залишила на початку другого тайму, коли побігла в масований штурм чужих воріт і лише дивом не забила під час моментів з ударами Баррі та Фойта в падінні на межі чужого воротарського прямо по центру воріт.

Зрештою все дійшло до того, що обидві команди підійшли до заключного відтинку протистояння приблизно за рівного ступеня втоми, тож той, хто володів м’ячем, мав суттєву перевагу над суперниками. І це був таки Реал, який хоча й намагався швидше добити опонентів третім голом, однак особливих успіхів не мав. Як і Вільярреал, якого просто не вистачило.