Італійська Серії A вирішила побавити футбольних уболівальників упродовж усієї суботньої частини вікенду, і якщо тридцятий тур національної першості розпочинався з суперматчу в Неаполі, то що вже можна було казати про гру надвечір у Флоренції, куди навідався Мілан. У перегонах проти міланського Інтера, на голову якого вже встигли достроково одягнути чемпіонську корону, команда Стефано Піолі обіцяла боротись до останнього.

Проте це "останнє" доводиться чекати вже ледь не від кожного наступного туру, бо відставання "россонері" в 14 очок здається справжньою прірвою. Куди цікавіше спостерігати натомість за їхньою боротьбою проти туринського Ювентуса. Але в таких матчах, як проти Фіорентини на виїзді, варто зважати ще й на цілі суперників. І тут, насправді, складно було визначитись, бо команда Вінченцо Італьяно наче й не відмовлялась від боротьби за єврокубки, проте її рух у їхньому напрямку рішучим останнім часом точно не назвеш.

Цей матч із зрозумілих причин починався геть не з футбольної, а з траурної частини, тому настрій у Артеміо Франкі був відповідним. Від "лілій" відповідно вимагалось здобувати перемогу, щоб хоч у цьому не відставати від власних яскравих фанатів. А там, де Фіорентина грає на результат, завжди відбувається щось цікаве за ходом гри.

Так було й цього разу, бо початком матчу став періодом активності одразу з обох боків, і жодним клаптиком поля ніхто й не планував поступатись. Мілан, щоправда, трохи переважав за кількістю створених моментів, бо на плечах одного Леау "россонері" кілька разів удавалось захоплювати суперників зненацька. Але Фіо прокинулась із моментами в Белотті та Іконе, які посеред тайму були аж ніяк не гіршими за ситуації суперників до цього.

Загалом, відкрите протистояння, але без голів у першому таймі, бо за різким початком прослідував доволі зім’ятий період гри, коли радше Мілан у поодиноких атаках міг щось вигадати, аніж команда Італьяно відповісти взаємністю.

А ось другу половину обидва колективи розпочали так, що аж гай загомонів. Розпочалось усе із утрати рівноваги Міленковичем під час передачі п’ятою від Леау з правого флангу штрафного до воротарського, що дало можливість Лофтус-Чіку розстріляти ворота з близької відстані. Але відповідь у вигляді дальнього удару Дункана із зони перед штрафним під ліву стійку не забарилась.

І не минуло ще трьох хвилин, як Леау пролетів від центру поля до чужого штрафного, обійшов воротаря, після чого пробив у порожні. Нас у той момент цікавило лише одне питання — три голи за шість хвилин, а ще будуть? Господарі певний час були близькі до того, аби дати схвальну відповідь на це питання, проте Меньян рятував команду, як міг, а якщо вже й він не міг, то партнери приходили на допомогу.

Команда Піолі при цьому знову вирішила пограти з вогнем та критично зменшила оберти наприкінці гри, коли суперники, навпаки, те й робили, що тримали м’яч у атаці. Однак цього разу "россонері" навіть обійшлись без паніки на останніх хвилинах і цілком виважено довели справу до переможного завершення.