Навіть трьох ігрових днів цілком достатньо для того, аби провести короткотривалий міні-турнір у рамках плей-оф Ліги націй УЄФА за участі чотирьох національних збірних задля визначення сильнішого в турнірі та дивізіоні A зокрема. Представники Нідерландів та Італії не пройшли випробування півфінальним раундом, поступившись відповідно Хорватії та Іспанії, і тому розпочинали звітній день із матчу за третє місце поміж собою.

У Енсхеде перемогу святкувала команда Роберто Манчіні (3:2), після чого долучилась до нас за переглядом вирішального двобою на стадіоні Де Кейп у Роттердамі, у якому, напевно, уболівала проти своїх нещодавніх кривдників. Разом із "Скуадрою Адзурою" це робили також і хорватські ультрас, які створили надзвичайно потужну хвилю підтримки власній збірній за воротами, які в першому таймі захищав саме Домінік Лівакович.

Чи була потрібна додаткова допомога "картатим" на той час? Радше так, аніж навпаки. Іспанці одразу ввімкнулись та захопили ініціативу, тоді як суперники посунулись ближче до власних володінь. І хоча в цьому жодної несподіванки не було, захист гостей дозволяв команді де ла Фуенте створювати небезпечні моменти за підсумком ударів із середньої дистанції, тож спокою воротарю хорватів не було.

Що ж до дій команди Далича попереду, то на них ще потрібно було зачекати аж до завершального відтинку першого тайму. І, здебільшого, це були широкі флангові наступи з подачами, за які вдавалось чіплятись лише Перішичу другим темпом. Якщо це можна було назвати загрозою для Сімона, тоді так, хорвати намагались вигадати щось попереду. Але навіть момент із ударом головою від Морати на завершення навісу Альби на 42 хвилині виглядав більш небезпечно, а м’яч тоді лише пролетів над воротами.

У другому таймі "бронзові" призери мундіалю в Катарі все ж таки вирішили бути більш активними на початку, у наслідок чого виник момент із ударом Юрановича повз дальню стійку з гострого кута на правому фланзі штрафного. Але потім у Хорватії щось перестало працювати належним чином. Іспанці жодним чином не намагались форсувати розвиток подій, проте їхнє постійне перебування біля чужих воріт само собою являло неабияку загрозу для опонентів.

Відтіснити "Фурію Роха" подалі від власних володінь команда Далича так і не змогла, після чого ледь утримувалась від того, аби не схопити якісь непотрібний пропущений м’яч. Ближче за все іспанці були до цього на останніх хвилинах, як стало зрозуміло потім, основного часу, коли Фаті в центрі штрафного завершував передачу Меріно з лівого флангу в дальній кут, однак Перішич дивом устиг на лінію воріт та заблокував удар суперника.

Гра перейшла до овертаймів, які також супроводжувались домінуванням збоку іспанців, однак із моментів у першій п’ятнадцятихвилинці ми можемо згадати хіба що постріл Ольмо над воротами, тоді як після невеличної перерви він же примудрився з відскоку в центрі штрафного не влучити під праву стійку. Отже — пенальті.

Серія, як здавалось, планувала бути дуже довгою, адже Влашич, Хоселу, Брозович, Родрі, Модрич, Меріно не планували хибити. Не планував, очевидно, і Маєр, але його удар у правий кут парирував ногами Сімон. Лівакович натомість не тягнув удари суперників, але його в останній момент утрятувала поперечка від пострілу Лапорта, тож серія продовжилась. Однак тільки на один удар для кожної з команд — Сімон узяв постріл Петковича в лівий кут, тоді як Карвахаль забив дуже спокійно.