Іспанська Ла Ліга в поточному сезоні зібрала довкола себе чимало уваги з боку українських уболівальників, чому є цілком природне пояснення. Не кожного року до конкуренції в боротьбі за чемпіонський титул поміж мадридськими Реалом та Атлетіко й каталонською Барселоною втручаються інші колективи, і тим паче ніколи ще не було такого, щоб одразу двоє українських виконавців були на провідних ролях у цій команді.

Але Жирона нині рве будь-які застарілі шаблони своїми вдалими виступами й уже геть не дивиною є той факт, що команда Мічела тримається на вершині турнірної таблиці, незважаючи на екватор розіграшу, що дуже стрімко наближається. У сімнадцятому турі каталонці приймали на власному полі середняків турнірної таблиці — Алавес, і це була дуже важлива для них гра, оскільки той-таки Реал свій матч проти Вільярреала напередодні виграв (4:1).

Баски приїхали на цю гру суто захищатись, щодо чого можна було зробити висновки за підсумками першого тайму. У той самий час Жирона знову мала проблеми з підтриманням постійної напруги біля чужого штрафного, тож матч видавався розподіленим на окремі інтервали. Але одне було незмінним — господарі переважали суперників за всіма показниками.

І, зрештою, усі ці переведення з флангів до штрафного таки почали давати результат команді Мічела. На 23 хвилині Довбику в центрі штрафного пощастило з відскоком від воротаря, який парирував перед собою постріл Коуту з правого флангу в дальній кут. Артем зіграв на добиванні, забив черговий м’яч у Ла Лізі, а його команда отримала необхідну впевненість у обраній тактиці.

Це було дуже доречного, адже гра в подальшому все одно була достатньо напруженою, і якщо б нападник Алавеса Саму реалізував свій момент із ударом головою на завершення першої пів години ігрового часу, то в господарів Монтіліві могли б бути великі негаразди. Але вийшло так, що під завісу першого тайму Порту поцілив під дальню стійку з передачі Коуту на правому фланзі штрафного, тому зайвих питань щодо фаворита пари в нас якось уже не виникало.

На початку другого тайму Жирона нас трохи спантеличила, бо команда Мічела вирішила, що саме настав слушний час віддати контроль гри суперникам, неначе ті вже остаточно зневірились і нічого не заподіють у відповідь. Тактика ризикована, і хто його знає, до чого б вона призвела, якби на 58 хвилині Коуту не пройшов повз Лопеса до правого флангу штрафного, а той його цинічно збив.

Артему Довбику довірили пробити з пенальті, а той настільки впевнено поцілив низом у центр воріт, що стало аж трохи холодно. І це без урахування того, що в Жироні в цей вечір і без того важко було зігрітись! Після цього господарі могли робити те, що заманеться, аби тільки не припускатись значних помилок, які ще й мусили б при цьому мати хоч якісь наслідки.

У Алавеса під завісу протистояння було аж занадто багато м’яча, як здавалось, але з цікавого гості створили лише кілька приводів для розминки Гассаніги й дуже солідний гарматний постріл здалеку від Дуарте в ліву дев’ятку, куди м’яч не пустила поперечина. Але спокою в "червоно-білих" було хоч відбавляє, то ж вони довели гру до переможного завершення.