Чемпіонські перегони в рамках української Прем’єр-ліги добігли свого логічного завершення, проте, якщо хтось вважає, що на цьому інтрига в нашій національній першості себе вичерпала, то можемо запевнити в зворотному. Усе тільки починається. І якщо попередній тиждень ми присвятили верхній трійці колективів, то останні сім днів чемпіонату, які міститимуть у собі матчі одразу двох турів, доведеться спостерігати за вирішенням долі інших команд.

Зокрема, цікавила нас п’ята сходинка турнірної таблиці, боротьбу щодо якої мала можливість достроково виграти Олександрія, проте луганська Зоря мала свої інтереси в грі на стадіоні Ніка напередодні (2:0). А отже для переслідувачів команди Руслана Ротаня відкривалась унікальна можливість наблизитись до "поліграфів" та підняти рівень інтриги на щабель вище перед останнім туром. Полтавська Ворскла до цієї мети була ближче за інших, але їй потрібно було обіграти ковалівський Колос у домашньому матчі.

Коли виникає необхідність брати на себе відповідальність за результат, команди УПЛ нерідко роблять усе, аби якомога далі відтягнути момент із рішучими діями, заручниками чого в підсумку опиняються виключно вболівальники. Тим паче це стосується Колоса, для якого гра від захисту є фактично візитівкою проєкту, який намагається побудувати Ярослав Вишняк уже не перший рік. Ось і вийшло так, що ледь не половину першого тайму ми спостерігали як м’яч тримається в центрі поля, а команди тим часом безуспішно намагаються щось із ним зробити.

Видовище це було посередньої якості, тож потрібен був з’явитись той, хто повів би гру в потрібному руслі. Непоганою опцією в цьому випадку був півзахисник гостей Владислав Велетень, рідкісна поява якого в стартовому складі була покликана компенсувати втрату Павла Оріховського. Компенсував ледь не з надлишком, бо тільки його зусиллями "колоски" створили дві відмінні нагоди на контратаках, але обидва постріли з правого флангу штрафного в підсумку блокував Ісенко.

Ворскла тоді зрозуміла — потрібно перехоплювати ініціативу, бо ризик наразити себе на неприємності був значним. І одразу ж на ворота Волинця посипались гольові моменти за участі Степанюка, Сефері, Скляра та решти групи атаки "зелено-білих", проте воротар збірної України неначе намагався компенсувати свою безглузду помилку в матчі проти київського Динамо, тож робив якісні сейви. А де не рятував Волинець, там ставала в нагоді поперечина, як це сталось на 37 хвилині в моменті з ударом Степанюка.

Гра почала помітно переходити під контроль полтавського колективу, чому мав знайти протидію під час перерви передусім Вишняк. Однак Колос повернувся на поле фактично без свіжих ідей, так що швидко став для суперників книгою, яку ті вже разів сто встигли прочитати. У той самий час Ворскла стикнулась із проблемою в побудові власних атак, так що першого гольового моменту довелось чекати ледь не чверть години.

І яким він був! Степанюк залишився перед порожніми воротами за підсумком невдалої спроби Волинця перехопити подачу з лівого флангу в центрі штрафного, проте з лівої ноги нападник пробив повз площину. Було б велике розчарування з приводу цього епізоду, оскільки Кривбас у паралельній грі проти Металіста 1925 відкрив рахунок, проте Руслан потім надолужив власну похибку з істотним запасом.

На 75 хвилині Юрченко швидким пасом із власної половини запустив на лівий фланг контратаки того ж Степанюка, після чого той розвернув у центр на Скляра, а партнер побачив підключення свіжого Феліпе, який саме вривався до правого флангу штрафного. Блискавичний пас та не менш стрімке рішення щодо удару в дальній кут завершувало цей епізод і за великим рахунком схожим чином полтавці згодом, на 87 хвилині, провели й другий результативний наступ. Але тоді все зупинилось на влучному ударі Скляра.

Отже, Ворскла гратиме в єврокубках, якщо переможе в останньому турі, а Олександрія втратить очки, тоді як Металіст 1925 опуститься до зони вильоту, якщо набере менше балів, аніж Рух та Інгулець.