Новий сезон української Прем’єр-ліги стартував напередодні двома матчами за участі новачків "елітного" дивізіону, а вже на наступний день до бою запрошувались, зокрема, команди, яких ми за минулий футбольний рік запам’ятали в якості борців за відповідні комплекти нагород. Луганській Зорі на чолі з новим головним тренером, сербом Ненандом Лалатовичем, доводилось гостювати у львівського Руху. Цього разу гра поміж командами відбувалась на легендарному стадіоні Україна.

"Бронзові" призери минулого розіграшу розпочали цю гру геть не найкращим чином — було помітно, наскільки зарядженим на чужі ворота є "жовто-чорний" колектив, і наскільки розхристаною в той самий час виглядає Зоря. У підсумку, уболівальники луганської команди отримували приводи для хвилювань під час помилок захисту біля власних воріт, однак львів’яни не надто поспішали їх використовувати.

У Руху було кілька перспективних ситуацій, однак у підсумку гості прокинулись та на 21 хвилині скористались ледь не першим удалим виходом до наступу у власному виконанні. Простріл Антюха з правого флангу в центрі штрафного в дотик перевів у сітку воріт Русин. На цьому моменті можна було вважати, що луганці перехопили контроль на подіями на футбольному полі. За командою Лалатовича зберігалась левова частка володінням м’ячем та право на створення гольових моментів.

Щоправда, індивідуальні помилки нікуди не поділись, і в підсумку Зоря ледь не залишилась у меншості через стрибок Волошина ззаду в ноги Едсону в центрі поля. Арбітр тоді просто пробачив запального юнака за безглузду дію, хоча мав повне право на найбільш суворе покарання. "Жовто-чорні" в підсумку аж ніяк не походили на хлопчиків для биття, незважаючи на критично низький середній вік стартового складу, проте перший тайм програли за рахунком.

А ось у другій половині матчу все перевернулось догори дриґом. Рух із перших хвилин мав нетипово велику перевагу над суперниками за володінням м’ячем, але дивовижним чином не міг її реалізувати під час гольових моментів. Зорю рятувала гра на лінії воріт від Сапутіна та де в чому вдача, яка супроводжувала постійні спроби львів’ян атакувати її володіння.

Дійшло навіть до того, що луганців ми просто не бачили на чужій половині поля в позиційних наступах, а суперники тим часом підживлювали гру замінами, тож навіть довелось запитати себе: "А хто з цієї пари все ж таки чинний "бронзовий" призер"?. Дуже зрілий футбол від господарів поля, а особливо від свіженьких виконавців накшталт Іллі Квасниці, що наче кепкував із захисників, прокидаючи раз-по-раз їм поміж ніг у межах штрафного.

Але Рух усе ж таки тривалий час не міг забити, і це де в чому бентежило. Лише на 67 хвилині захист луганців остаточно полишив спроби зупинити невгамовного Климчука, а той із лівого флангу штрафного виконав навіс на ближній кут воротарського на голову Руніча — ще одного виконавця, поява на полі якого й зіграла вирішальну роль у формуванні остаточного результату.

Тиск від "жовто-чорних" був стабільно високим, і зрештою він призвів до того, що новачок Джордан на 84 хвилині ціною другого попередження для себе таки зупинив сольний ривок Климчука. Шкода, бо матч цей центральний захисник видав дуже якісний. Незважаючи на те, що сам постраждалий із цього стандарту виключно перевірив ударом у праву дев’ятку реакцію Сапутіна, він же й потім забив із відскоку подачі із заробленого його командою кутового. Захист гостей у той момент був настільки розваленим, що ніяких підстав для порятунку футболісти Лалатовича не мали.