Розмова про події двадцять четвертого туру української Прем’єр-ліги продовжувалась грою в Олександрії, куди після невдалого виступу на власному полі проти черкаського ЛНЗ (1:1) навідалось київське Динамо. Команда Олександра Шовковського свій матч проти місцевого однойменного колективу була змушена проводити перед початком гри одного з конкурентів, криворізького Кривбасу, що створювало додаткове навантаження на "біло-синіх".

Водночас, "поліграфи" під керівництвом Руслана Ротаня готувались дати бій черговому потужному опоненту на власному полі, бо й у них самих ще були справи з порятунку себе від потенційного вильоту, для чого конче необхідно здобувати залікові бали. Як і киянам для боротьби за чемпіонство, тож кожен у цій грі міг знайти для себе додатковий стимул.

Тоді як сам футбол поділився на дві фази: першу, до першої повітряної тривоги на 33 хвилині, та другу, що почалась одразу від її завершення. Але це тільки в контексті другого тайму, бо гру довелось зупиняти вдруге й після перерви через усім відомі причини. Але давайте вже переходити безпосередньо до розмови про гру. Динамо в цій "першій фазі" більше страждало.

І не стільки від власного футболу, скільки від намагань суперників за будь-яку ціну перекрити кисень гостям. Удавалось це робити геть не завжди, тому й були наявні моменти, як у Волошина на 10 хвилині, коли лише сам Шевченко міг урятувати від каші, яку сам же й заварив невдалим вибиванням від воріт. У голкіпера Олександрії вже в другому таймі буде в чомусь схожий момент, але тоді Шапаренко залишиться без забитого м’яча.

Тоді й "поліграфи" почали прокидатись у власних атаках, але гру раптово зупинила перша тривога, яка тривала понад півтори години, тож на продовження того самого футболу вже можна було не чекати. Почався зовсім інший матч, у якому команди реально грали на рівних. Атакували як футболісти Ротаня, так і гравці Шовковського, а перестрілка моментами від Шулянського/Логінова та Ванат/Волошина на 42 хвилині — це взагалі щось.

Але тоді голів ми так і не побачили, а натомість уже за кілька миттєвостей Волошин у протистоянні з тим таки Логіновим назбирав два попередження й несподівано залишив свою команду в меншості. І це ще грати було потрібно повний тайм. Із тривогою, куди ж без неї, ясна річ. Але суто з футболу після десятихвилинної перерви був отой момент із порятунком після привозу від Шевченка, і спроби Олександрії просто вантажити м’яч до чужого штрафного навмання. Небагато, але й тривожно для Динамо.

Зрештою, ми таки дограли цей матч, а остання його частина розпочалась узагалі в 19:05, коли повний тайм останнього поєдинку ігрового дня у Львові вже залишився позаду й розпочав його наступник. І цього разу "поліграфи" вже належним чином у гру зайти не змогли. Кравченко помилився на м’ячі на власній половині під тиском Бражка, після чого той намагався асистувати Шапаренку, але через утручання до епізоду Скорка атаку довелось завершувати власноруч ударом під поперечину.

Фолу тоді так і не знайшли в діях опорника Динамо, після чого кияни були зайняті тим, щоб збивати атакувальний настрій опонентів у відповідь, а ті натомість нічого, окрім подач із флангів, вигадати цього дня так і не зуміли. Як наслідок, "біло-сині" втримали перемогу й здобули реально вистраждані три очки, хоча за більших старань опонентів ця історія могла б для них завершитись геть інакше.