Арсенал вирвав мінімальну перемогу над Манчестер Сіті в напружений дуелі

Сезон англійської Прем’єр-ліги ще не встиг подолати навіть і чверті свого загального шляху, а ми вже встигли отримати величезну порцію запеклих протистоянь поміж провідними командами цього турніру. Але все одно всі вболівальники не нетерпінням очікували на центральний матч у рамках восьмого туру поміж лондонським Арсеналом та Манчестер Сіті, які знову, як і під час минулорічної кампанії, розпочинали очні дуелі в чемпіонаті з матчу на Емірейтс.

Родзинки саме цій зустрічі поміж грандами англійського футболу напередодні додав і лондонський Тоттенгем, обігнавши колективи Мікеля Артети та Хосепа Гвардіоли та вийшовши на першу сходинку. Але переможець звітної дуелі міг або знову обігнати, або просто наздогнати команду Анге Постекоглу, тож навряд чи на її прогрес саме зараз хтось звертав детальну увагу. Більше непокоїло "канонірів" та "містян" те, що вони вже тричі на двох утрачали очки, і при цьому Сіті сенсаційно поступився Вулвергемптону тиждень тому (2:1), чим одразу скористались усі переслідувачі.

Що таке ризик у матчах подібного рівня? У сучасному англійському та світовому футболі найвищого рівня вам на це питання ніхто не надасть відповідь, бо простору для авантюрних рішень за таких умов просто немає. Ось і нічого було дивуватись тому, що більшу частину звітної дуелі команди показували нам, наскільки вони майстерно вміють володіти м’ячем. І в цьому плані вони дійсно мали приголомшливий успіх.

Але не все так однозначно могло б бути для підопічних Артети, коли на четвертій хвилині Сіті зусиллями Гвардіола та Аке не заштовхав той м’яч у ворота на завершення подачі кутового з правого флангу та паніки, до якої вона призвела в штрафному господарів поля. Але для того, щоб подібні моменти виникали бодай раз на пів години, ми просто не знали, до кого потрібно було звертатись.

Лише за підсумком випадкових невдалих дій окремих виконавців, і тут маємо відзначити в негативному контексті воротаря Арсенала Раю, який постійно щось вигадував під час гри ногами, могли з’являтись реально відмінні нагоди забити. Наприклад, іспанський воротар міг ударити м’ячем у Альвареса на 17 хвилині, а його команда дивом уникла менш сприятливого рикошету в сітку із зовнішнього боку.

Але були й моменти щастя для Сіті, бо як інакше трактувати той факт, що Ковачич зрештою таки дограв цей матч до заміни в другому таймі, а не пішов відпочивати ще на 28 хвилині за підсумком підкату в ногу Едегора зі спини в центрі поля. ОК, добре, якщо там не пряма червона, то де тоді друга жовта за чимось схожий стрибок у ноги Райсу трохи пізніше? Становище потрохи розжарювалось, але розвитку до перерви це не отримало.

На другий тайм Артета вирішив випустити Мартінеллі й то був уже геть інший футбол у виконанні його команди. Одразу почали виникати гольові моменти в Арсенала, бо команда просто побігла до чужих володінь у пресингу та змушувала суперників постійно помилятись у простих ситуаціях. Але ні сам нападник, ні його партнери, пробити повз Едерсона жодного разу так і не змогли тоді, тож ми згодом знову повернулись до вже знайомого неквапливого ритму.

Утім, а що власне взагалі хотів сказати нам Гвардіола цією грою його команди після перерви? Те, що можна грати в пасивному стилі, якщо суперникам щось там не вдається попереду? Та чи чемпіонський це футбол? Сіті був дуже млявим у атаці, постійно губив дешеві м’ячі, а на одному бажанні Льюїса вчергове вразити всіх присутніх на цьому тижні далеко неможливо було виїхати.

І ось, зрештою, Сіті догравався. При чому догрався в уже знайомому стилі. Удар від Мартінеллі з лицьової межі штрафного на лівому фланзі на 86 хвилині супроводив рикошет від голови Аке, який відіграв Едерсона. Прикро? Напевно, дуже, якщо ти — фанат "містян". Але ж команда після перерви взагалі відмовилась грати в атакувальний футбол!