За ходом сезону англійської Прем’єр-ліги в календарі виникає просто божевільна кількість протистоянь, які викликають неабиякий ажіотаж серед уболівальників. Але все одно існують двобої, до яких інтерес не те, що найвищий у країні, а й уся футбольна Європа тільки те й робить, що говорить про прийдешню гру. У контексті матчу двадцять восьмого туру на Енфілді поміж Ліверпулем та Манчестер Сіті ситуація була саме такою.

Воно й не дивно, власне кажучи, адже чинним чемпіонам країни в поточній кампанії конкуренцію нав’язує не один, а одразу два потужних опоненти й при цьому жоден із них навіть не розглядає варіант припинення цих божевільних перегонів. Лондонський Арсенал напередодні зробив свій крок, обігравши Брентфорд у дербі (2:1) та очоливши турніру таблицю, після чого команда Мікеля Артети долучалась до нас, уболівальників зі всього світу, у якості спостерігачів за справжньою виставою.

Напруга була? Була. Шалена? Шалена. А гра була шаленою? Та певна річ, що так! А інакше й бути не могло. Напевно, ми можемо стверджувати, що нарешті в АПЛ у цьому сезоні відбувся матч із гучною афішою, від якого кожен міг щось для себе взяти й жодних нарікань при цьому не висунути. Саме з приводу видовища, певна річ, бо окремі моменти все одно можна буде ще довго обговорювати після гри.

Чекали на тиск Ліверпуля за рахунок підтримки Енфілда вже з перших хвилин, але воно якось не пішло. Сіті дуже потужно стартував, і на ворота Келлегера одразу посипались гольові моменти. Де Брюйне особливо старався при цьому скривдити чужого голкіпера своїми ударами високої якості із середньої та дальньої дистанції, але якось оборона "червоних" цей складний період зуміла пережити без болючих наслідків для себе.

А потім команда Клоппа почала й сама відповідати й на полі розпочався натуральний футбольний пінг-понг, бо м’яч просто безупину літав від одного штрафного до іншого й постійно хтось загрожував суперникам забитим м’ячем. У господарів можна вже тоді було почати відзначати активність Нуньєса та Діаса, бо хтось же мав компенсувати відсутність Салаха з перших хвилин.

Проте Ліверпуль довго без пропущеного гола все одно не протримався. Рівно пів тайму, бо на 23 хвилині де Брюйне виконав передачу, а не подачу, як очікувалось, від кутового на правому фланзі на ближню стійку, де Стоунза взагалі ніхто тримати наче й не збирався. Напевно, якщо й мав відбутись гол-відкриття рахунку в цій напруженій грі, тільки таким, дуже хитрим чином.

Ліверпуль одразу пішов відіграватись та шукав гольові моменти через передачі з флангів, але в завершальній стадії постійно не вистачало або влучності під час ударів, або взагалі вдалого виконання підготовчих передач. Як такого, активного високого пресингу від команди Клоппа ми до перерви так і не побачили, бо суперники постійно смикали ігровий темп і намагались не тупцювати в звичному стилі на одному місці. Однак до перерви ніхто більше не забивав.

Однак коли команди повернулись на полі, то Сіті одразу наразився на подвійне покарання за помилку Аке під час передачі з лівого флангу захисту назад до власного штрафного. Простіше кажучи, просто підставив Едерсона, який не міг нікуди подітись від стрибка в ноги Нуньєсу, який перехопив м’яч саме перед бразильським воротарем. І ні, не арбітр дав червону голкіперу та призначив пенальті, а "вилучила" Едерсона з поля футбольна доля. На прикрість фанатам Манчестер Сіті. Травма коліна, і бозна-який період відновлення тепер. До речі, привіт керманичу збірної Бразилії з травмами двох основних воротарів та провальним стартом кваліфікації на наступний чемпіонат світу. А Едерсон, між іншим, ледь не витягнув удар Мак Аллістера з позначки в лівий кут, після чого його замінив Ортега.

Гравці захисту "містян" при цьому відверто погано вчини по відношенню до німця, бо змушували його рятувати команду значно частіше, аніж це робив попередник. І ні, це не Ліверпуль настільки додав за грою в атаці, а саме Сіті власними недбалими діями призводив до нікому не потрібних загострень. А ось щодо реалізації, то так, це вже запитання до команди Клоппа, бо хоч один із виходів віч-на-віч можна було б спробувати завершити значно краще.

І допоки Діас запалював на чужій половині поля, Келлегер під час однієї з поодиноких атак суперників ледь не запалив у власному штрафному. На 73 хвилині, замість перехоплення подачі з лівого флангу, кулаками вибив м’яч у Альвареса, рикошет від якого полетів точно в поперечину воріт позаду ірландського голкіпера. І це було не єдине влучання в каркас, яке зіграло на користь господарям — Доку потім перевірив на міцність праву стійку, коли всі вже бачили м’яч у сітці.

Загалом, відкритий фінал, як і тривала вся гра, за великим рахунком. І, звичайно, привід поговорити про суддів наприкінці. Родзинка АПЛ, так би мовити. Але ні, Доку не фолив, коли грав піднятою ногою на випередження Мак Аллістера у власному штрафному, тож VAR не помилився. Це якщо вимкнути зайві емоції. Однак тоді всі на мить причаїлись. Окрім фанатів Арсенала, бо хоч один із конкурентів точно б утратив очки. А тут аж двоє в підсумку припустились помилки.