Міжнародні протистояння на рівні національних збірних подекуди залишають байдужими до себе футбольних уболівальників, але як можна залишатись осторонь гри представників власної країни, які ще залишають за собою шанси пробитись напряму до основного раунду великого турніру. Збірній України відверто не пощастило опинитись у відбірковому квартеті C у компанії з явними фаворитами в особі Італії та Англії, проте команда Сергія Реброва завчасно не складала зброї.

"Синьо-жовті" завершили вересневу міжнародну павзу прикрою поразкою від "Скуадри Адзурри", яка суттєво ускладнила нам життя, проте не залишила осторонь боротьби. Матч-відповідь проти команди Лучано Спаллетті тепер уже буде розмовою виключно останнього туру, тоді як до цього в нас були дві перепони в особі Північної Македонії та Мальти, які просто обов’язково та без усіляких зауважень потрібно було подолати.

Так, у Ротаня був певний головний біль під час вибору стартового складу через травмованих ключових виконавців правого флангу атаки, але його підсумкове рішення було цілком прогнозованим. Як і можна було очікувати на появу Трубіна в рамці воріт через удалі виступи останнього в лісабонській Бенфіці.

Але водночас не можна було очікувати, що команда Благої Мілевські так просто дасть нм контролювати м’яч на стартових хвилинах. Ба більше — для Мудрика на фланзі атаки створювалось стільки просту, що не користатись їм було неможливо. Але що ж реалізацію гольових моментів, Михайле? Хотілось спитати в гравця лондонського Челсі на 16 хвилині, коли він власноруч створив собі вихід віч-на-віч із воротарем, але в нього ж і пробив із гострого кута на шаленій швидкості.

Незадовго до цього Довбик на протилежному боці чужих володінь мав менш динамічний момент, але в підсумку відзначився дуже подібним ударом. Ми створювали перевагу, користались вільними зонами, і суперники від цього точно почували себе невпевненими. Але все одно огризались у відповідь — момент на 22 хвилині з ударом Міовські з лівого флангу штрафного в Трубіна в ближньому куті не міг пройти повз нашу увагу.

Але потім Україна ввімкнула високий пресинг і доволі швидко досягла бажаного результату. Судаков забрав м’яч у Атанасова, після чого з мікропередачі Зінченка щосили вгатив у Серафімова, а рикошет від того відправив м’яч у правий кут, тоді як досвідчений Дімітрієвський полетів у бік першої хвилі удару. Це був дуже потрібний для нас у психологічному плані епізод, але точно не потрібно було на нього реагувати грою в захисті, яку ми продемонстрували.

Кількість помилок подекуди виходила за межі розуміння й точно непокоїла не тільки Трубіна, якому довелось двічі просто рятувати команду від пропущених м’ячів під час ударів Міовські та Ашковські, а й тренерського штабу. Добре, що тоді Ребров не дав волю емоціям і ми не побачили замін одразу після перерви, хоча й підстави для цього подекуди мали місце.

А ось суперники ротацію проводили, щоправда вона не дуже допомагала їм збалансувати власну гру після її відновлення. Момент у Добвика, під час якого він, із підозрою на офсайд, у центрі штрафного пробив повз ліву стійку, виник не сам по собі, а став наслідком нашої ситуативної переваги на м’ячі та чергового тонкого пасу Судакова. А потім був просто колосальний вихід Артема до лівого флангу контратаки, який завершився пасом усередину штрафного на Мудрика, але той знову пробив у воротаря із значно кращої позиції перед воротами.

Гру можна й потрібно було закривати, бо до цього Чурлінов мав такий момент на правому фланзі нашого штрафного, що не забив тільки дивом, яке стало можливим виключно вмінням Трубіна. Ми трохи згодом відвели гру від воріт Анатолія й навіть забезпечили собі влучання в поперечину за підсумком удару головою від Матвієнка, але другого голу все ніяк не надходило, тож нервів менше не ставало.

Дійшли в підсумку аж до самого компенсованого часу на тлі визначних моментів із гарматним пострілом здалеку від Судакова, який потягнув у поперечину Дімітрієвські, а також нереалізованого виходу Яремчука на чужі ворота під гострим кутом на правому фланзі штрафного. У суперників натомість такого не було й близько, що, загалом, нас цілком влаштовувало, але не вистачало крапки. Масної крапки. Як та, що поставив Караваєв безмежно дальнім пострілом із лівого флангу за комірець Столє, який побіг атакувати наші ворота.