Головну страву двадцять другого туру української Прем’єр-ліги було урочисто подано. У будь-якому випадку, саме про це свідчив стартовий свисток дніпровського арбітра Віталія Романова в матчі, у якому команда з його міста мала пильно спостерігати за грою двох своїх конкурентів — київського Динамо та донецького Шахтаря. Столична арена ім. В. Лобановського вже бачила за часи свого існування чимало зустрічей поміж двома величними українськими грандами, проте в контексті цього сезону відстежувалась певна цікава тенденція.

У першому колі наші гранди грали за умов того, що в їхніх складах ще перебували Віктор Циганков та Михайло Мудрик відповідно, але вже під час зимового трансферного вікна ці два провідних виконавці змінили клубну прописку. Окрім цього, зросла відстань поміж "гірниками" та "біло-синіми" в турнірній таблиці, причому явно не на користь команди Мірчі Луческу — 12 очок. Таку прірву важко згадати в історії відносин Шахтаря й Динамо. Тим паче, що кияни при цьому перебували на взагалі незвичній для себе четвертій сходинці.

Проте жодних підстав стверджувати, що столичний клуб відчував себе аутсайдером протистояння безпосередньо на полі не було вже з перших хвилин. Динамо позиційно відмінно притискало суперників навіть на їхній половині поля, але Шахтар неначе був готовим до цього, тож просто чекав слушної нагоди перейти за центральну лінію, або ж того моменту, коли б опоненти почали стомлюватись. Раніше трапилась саме перша умова, "гірники" отримали простір на чужій половині та миттєво цим скористались.

На 12 хвилині Степаненко, отримавши м’яч від Судакова в центральній зоні далеко від чужого штрафного, вирішив спробувати власну вдачу дальнім ударом. Комбінація фактору несподіванки та весняного сонця, що світило за спиною в Тараса, спантеличила Нещерета, тож він пропустив м’яч, що летів біля нього в лівий кут. Цей момент суттєво зашкодив Динамо й надалі тримати тиск на чужій половині, тож поступово кияни почали втрачати контроль над подіями на футбольному полі.

Шахтар натомість намагався й надалі витримувати щось середнє поміж стриманим атакувальним темпом та поміркованою грою в захисті. Варіативність дій команди Луческу у відповідь тим часом обмежувалась фланговими атаками з посередньої якості подачами до штрафного на завершення. А ще було багато силової боротьби в центрі поля та фолів із подекуди невідповідними рішеннями арбітра щодо попереджень, їх відсутності, або небажання жорсткіше карати окремих виконавців по обидва боки поля.

Для підтримування статусу напруженої дуелі такого футболу було цілком достатньо, проте очікування глядачів були, певна річ, дещо більшими. Зокрема, цікавий момент для відновлення рівноваги в "біло-синіх" був наприкінці першого тайму, коли Ванат примудрився влучити в Трубіна з межі воротарського, після відскоку заблокованого Ракіцьким пострілу Беніто з правого флангу штрафного.

Сподівання в фанатів Динамо залишались на другу половину гри, під час якої Йовічевіч вирішив, що його команда має відмовитись від дій для оформлення другого м’яча та сконцентруватись виключно на захисті. Тактика "хамелеона", як її називав сам хорват, проте натомість вона виявилась схожою більше на тактику "страуса", оскільки донеччани все ж таки отримали м’яч у свої ворота під завісу гри, після чого в них не залишалось часу на суттєвий вплив на стан справ на табло.

Луческу зробив наче й прогнозовану заміну з появою на полі Царенка, але до динаміки від цього футболіста "гірники" виявились узагалі неготовими. Навіть досвідчений Степаненко на 81 хвилині не встежив за суперником, збивши його на лівому фланзі захисту, а зі штрафного Андрієвський прицільно пробив у правий верхній кут під поперечину. Усі старання Шахтаря задля здобуття перемоги на цьому були нівельовані, а кияни тим часом провели свого керманича на лікарняний відносно непоганим результатом.