Минулої неділі підопічні Юрія Сьоміна зіграли контрольний матч проти болгарського ”Левськи” й перемогли - 2:1. Динамівці вели 2:0 після голів Гусєва та Нінковича. Суперник відіграв м’яч за 8 хв. до фінального свистка.

На свято Водохреще сербський захисник Динамо Горан Гавранчич, 29 років, пірнув у Червоне море.

- Яким запам’ятали минулий рік?

- Якщо говорити про футбол, він видався непростим. Але треба згадувати усі 12 місяців, а не лише осінь. Зараз я уже в тому віці, щоб думати тільки про командний результат. Часи молодості, коли хотів показати переважно себе, пройшли. Не забувайте, що 2007-го ми виграли усі українські трофеї. Не склалося в Лізі чемпіонів. Але я все одно мрію виграти цей турнір. Фантазії? Краще бути максималістом.

- Нинішній рівень ”Динамо” задовольняє ваші амбіції?

- Важко сказати. До команди прийшло багато нових гравців. Буде омолодження складу. Не знаю, скільки часу знадобиться Юрію Сьоміну, щоб створити нову команду. Не знаю, хто в ній гратиме. Поки тренер дає шанс усім. Сьомін - спокійний та врівноважений. Мені з таким легше працювати. Не розумію, навіщо кричати через все поле, накаляти обстановку, коли можна підійти до гравця і зробити йому зауваження. Як на мене, це принесе більше користі. Класно працює тренер із фізпідготовки Віченцо Пінколіні. У Сербії майже у всіх командах є такі фахівці. А Динамо відчувало потребу в ньому ще кілька років тому. Лобановський сам розробляв програму та слідкував за її виконанням. Він був спеціалістом у цій галузі. Наступні тренери лише копіювали колишні напрацювання, а футбол тим часом пішов далеко вперед. Для перемог у чемпіонаті України нашого рівня вистачало. Усі проблеми показала гра в Лізі чемпіонів.

- Динамо завжди грало з вільним захисником. Як буде за Сьоміна?

- Гратимемо в зонний захист. Зараз на тренуваннях багато уваги приділяємо саме тактиці. Таким чином звільняється один гравець, якого можна використати в центрі поля чи в атаці. Узимку 2005 року Йожеф Сабо хотів відмовитися від останнього захисника, перейти на загальноєвропейську модель. Але тоді не склалося.

- У Динамо ви сім років. Відчуваєте себе киянином?

- Я чудово знаю місто, маю багато друзів. Діти народилися в Україні. Частинка вашої країни назавжди залишиться в моєму серці. Дочка Марія, якій три з половиною роки, ходить у київський садочок. Вона потроху розмовляє українською, російською та англійською, а вдома лише сербською. Зазвичай відповідає мовою, якою поставлене питання. Удома намагаємося спілкуватися сербською. Сину Георгієві вісім місяців. Мені хочеться, щоб діти були патріотами Сербії та поважали країну, у якій живуть. У вільний час вивчаю історію України та сусідніх слов’янських країн. Найбільше цікавить минуле сторіччя. Із захопленням читаю книги про династію Романових та імператора Миколу ІІ.

- Після Кубка світу-2006 вас не викликають до збірної. За нового тренера, Мирослава Джукича, ситуація зміниться?

- Не думаю. Мабуть, до збірної мене більше не запрошуватимуть. Два з половиною роки ніхто з федерації не звертався, не питав про справи. Цього року мені виповниться тридцять. Відчуваю сили та хочу грати у футбол. Але збірна зараз оновлюється і формується на перспективу. Молодий Іванович гратиме в ”Челсі”, Відич виступає у ”Манчестер Юнайтед”. На цих гравців тренери й розраховують.

Матеріал “Газети по-українськи”

(публикуется на языке оригинала)