"У футболі все вирішує час", — якось сказав Маурісіо Почеттіно. На дворі був кінець 2022 року. Аргентинець залишався без роботи, і його запитали, чи не минув уже шанс очолити два найбільші клуби світового футболу — Реал та Манчестер Юнайтед.

Почеттіно так не вважав.

"Усе залежить від того, чи збігаються обставини в потрібний момент, щоб цей союз відбувся, — пояснив він в інтерв'ю Radio Marca. — Іноді це лише питання часу. Я не вірю, що потяг проходить повз лише один раз. Часом потрібно запастися терпінням і вміти чекати".

Утім, із Реалом потрібний момент для Почеттіно так і не настав. Хоча свого часу він називав роботу в мадридському клубі роботою мрії. Улітку 2018-го, коли Реал почав шукати нового тренера після відставки Зінедіна Зідана, аргентинець щойно підписав новий п'ятирічний контракт із Тоттенгемом. Коли мадридці знову зацікавилися ним улітку 2021-го, Почеттіно вже чотири місяці працював у ПСЖ за контрактом на 18 місяців. А наприкінці минулого сезону, коли він готував збірну США до домашнього чемпіонату світу, його кандидатуру лише побіжно розглядали. Не більше.

З Манчестер Юнайтед історія складалася інакше. Уперше на Олд Траффорд дали про себе знати навесні 2016 року. Згодом, наприкінці 2018-го, інтерес поновився: клуб шукав заміну спочатку Луї ван Галу, а потім Жозе Моурінью. Та Почеттіно був повністю відданий Тоттенгему. У 2022-му, коли його непростий період у ПСЖ добігав кінця, він уже серйозно розглядав можливість очолити Юнайтед. Але манкуніанці зробили вибір на користь Еріка тен Гага. У 2024 році Почеттіно навіть пройшов співбесіду, проте керівництво клубу не надто зацікавилося його кандидатурою. Тен Гаг отримав ще один шанс, а згодом його змінив Рубен Аморім. На той момент Почеттіно вже очолював збірну США.

І все ж тепер аргентинець має підстави вважати, що мав рацію — принаймні щодо посади в Манчестер Юнайтед. 

Таким тепер став Манчестер Юнайтед. Посада, яка колись була унікальною можливістю для тренера цілого покоління і яку сер Алекс Фергюсон обіймав 26 років, нині з'являється у вакансіях дедалі частіше. До кадрової круговерті Челсі чи Ноттінгем Форест клуб поки не дійшов, але двоє останніх наставників — Аморім і Каррік — не протрималися й десяти місяців. А тепер у центрі уваги знову опинився Почеттіно.

Дехто, напевно, не розуміє, навіщо йому взагалі залишати збірну США заради божевільні на Олд Траффорд. Юнайтед перебуває в зоні вильоту АПЛ: у перших десяти матчах цього сезону команда здобула лише одну перемогу. Важко згадати період, коли клуб був настільки дезорганізованим, а його турнірне становище — настільки загрозливим. Навіть за останні 13 переважно похмурих років, що минули відтоді, як Фергюсон залишив посаду, ситуація навряд чи була гіршою.

І все ж робота в Манчестер Юнайтед залишається однією з найпривабливіших у світовому футболі. Звісно, далеко не настільки, наскільки мала б бути. За це клубу варто подякувати родині Глейзерів, під керівництвом якої він перебуває вже 21 рік, а також сумнівному впливу сера Джима Реткліффа протягом останніх двох років. Але навіть попри все це, посада на Олд Траффорд досі має неабияку привабливість. Саме такий варіант Почеттіно, схоже, і тримав у голові, коли в серпні підписував чотирирічний контракт із Федерацією футболу США, передбачивши в ньому пункт про дострокове розірвання угоди.

Головне питання в іншому: чи зможе Почеттіно — точніше, Почеттіно зразка 2026 року, якому лише 54, але який уже помітно віддалився від образу молодого, зухвалого тренера, яким був десятиліття тому, — досягти успіху там, де за останні 13 років тією чи іншою мірою зазнали невдачі Девід Моєс, ван Гал, Моурінью, Уле Гуннар Сульшер, Ральф Рангнік, тен Гаг, Аморім і Каррік?

Якщо й був ідеальний момент для Манчестер Юнайтед, щоб запросити Почеттіно, то це кінець 2018 року. Тоді його авторитет у Тоттенгемі стрімко зростав: команда прямувала до фіналу Ліги чемпіонів, хоча вже лунали запитання, чи здатна вона прогресувати й надалі. Після відходу Моурінью саме Почеттіно спочатку був головним кандидатом на посаду в Юнайтед. Але Уле Гуннар Сульшер настільки яскраво розпочав роботу в статусі виконувача обов'язків (14 перемог, дві нічиї та лише одна поразка в перших 17 матчах, а також драматична перемога над ПСЖ на виїзді в Лізі чемпіонів), що керівництво поспішило запропонувати йому трирічний контракт. А коли справи Почеттіно в Тоттенгемі почали погіршуватися, боси манкуніанців на короткий час навіть переконували себе, що зробили справжнє влучання в ціль.

На той момент Почеттіно якнайкраще підходив для масштабного перезавантаження та відбудови команди, яких потребував Юнайтед. Чи зміг би він одразу повторити неймовірний старт Сульшера? Навряд чи. Проте робота в Еспаньйолі, Саутгемптоні та Тоттенгемі довела, що він один із найкращих молодих тренерів Європи. Почеттіно вмів не лише швидко покращувати гру команд, а й змінювати напрямок їхнього розвитку на роки вперед.

Під його керівництвом Саутгемптон посів 14-те (41 очко), а потім восьме місце (56 очок) в АПЛ. У перші три сезони в Тоттенгемі результати були ще переконливішими: п'яте (64 очки), третє (70) і друге місця (86). І все це значною мірою завдяки роботі з футболістами — Почеттіно допомагав їм розвиватися як індивідуально, так і в командній взаємодії, а не покладався на трансферний ринок.

Дехто без зайвих роздумів знецінює п'ять із половиною років Почеттіно в Тоттенгемі, адже зрештою він так і не виграв із клубом жодного трофея. Але така спрощена логіка виглядає дивно. Якщо вже бути послідовними, тоді доведеться визнати, що його 18 місяців у ПСЖ були значно успішнішими: чемпіонство в Лізі 1, Кубок Франції та Суперкубок країни. І це попри постійну боротьбу з тією самою культурою "показної розкоші та блиску", якою свого часу схарактеризували атмосферу в паризькому клубі. Щоб належно оцінити роботу тренера, часто потрібно дивитися не лише на його колекцію трофеїв, а й на обставини, у яких він працював.

Можливо, найбільше насторожує інше: у 2024 році, коли керівництво Юнайтед спілкувалося з Почеттіно щодо можливої заміни тен Гага, його кандидатура дуже швидко втратила актуальність. Чи то сама співбесіда, чи то результати попередньої перевірки його кандидатури не справили належного враження. У клубі дійшли висновку, що Томас Тухель і Роберто Де Дзербі — кращі варіанти. Зрештою манкуніанці взагалі вирішили залишити тен Гага. Ба більше, продовжили з ним контракт, перш ніж цілком передбачувано звільнити, а на початку наступного сезону призначити Аморіма. Усе це лише посилило підозру, яка згодом підтверджувалася знову й знову: попри гучні заяви Реткліффа про новий, розумний і стратегічний підхід, клуб продовжить ухвалювати одне невдале рішення за іншим.

Оцінити кар'єру Почеттіно після Тоттенгема непросто. І значною мірою причина в тому, які команди він очолював. Прищепити гравцям жагу до перемог, тактичну дисципліну та бездоганну організацію гри без м'яча — три принципи, від яких тренер ніколи не відступає, — було непростим завданням для будь-якого наставника ПСЖ того періоду. Особливо після того, як до зіркової атаки клубу, де вже грали Кіліан Мбаппе та Неймар, приєднався Ліонель Мессі.

Сезон у Челсі також важко назвати показовим. Команда довго блукала в пошуках своєї гри, але зрештою набрала форму й завершила чемпіонат на шостому місці в АПЛ. Для хаотичного періоду на Стемфорд Брідж це був цілком типовий сценарій.

На чемпіонаті світу збірна США під керівництвом Почеттіно певний час виглядала однією з найкраще організованих команд турніру. Американці виграли свою групу, а в 1/16 фіналу впевнено розібралися з Боснією і Герцеговиною. Проте вже в наступному раунді Бельгія розгромила їх настільки переконливо, що оцінити загальний вплив аргентинця на команду стало значно складніше.

Кожен, хто бачив Саутгемптон і Тоттенгем Почеттіно, добре знає, який футбол подобається аргентинцю. Високі швидкості, інтенсивна гра, надійна оборона та незмінне прагнення атакувати. У Челсі часом теж можна було побачити щось подібне, особливо наприкінці його роботи. Чимало футболістів лондонського клубу були розчаровані відходом тренера. Водночас траплялися моменти, коли здавалося, що Почеттіно б'ється головою об стіну. Його спантеличували зриви окремих гравців і всієї команди — картина, яка добре знайома кожному, хто стежить за Манчестер Юнайтед останніми тижнями. Спроба привчити цей строкатий набір футболістів до інтенсивного пресингу може випробувати терпіння аргентинця не менше, ніж будь-який інший аспект роботи.

У кожному з трьох останніх клубів Почеттіно були обставини, які варто брати до уваги. У ПСЖ панувала культура "показної розкоші та блиску", що особливо суперечила його підходу до побудови команди. У Челсі оселився справжній цирк, а одержимість керівництва підписанням десятків молодих футболістів часом ішла врозріз із потребами тренерів, які один за одним змінювалися на посаді. Що ж до збірної США, то перед чемпіонатом світу одним із завдань Почеттіно було підняти сподівання та очікування вболівальників до рівня, якого він і його команда навряд чи могли досягти.

Але хіба нинішня робота в Манчестер Юнайтед — не пастка? Якщо після відходу з Тоттенгема Почеттіно мріяв про спокійне та стабільне середовище, то... Серйозно, Маурісіо, ти все добре обміркував? Ти бачив, як керували клубом Глейзери до приходу Реткліффа і що відбувається після нього? Нова команда керівників за останні пару років примудрилася помилитися чи не в кожному важливому рішенні. Ти бачив результати довгоочікуваного літнього перезавантаження півзахисту? Дивився матчі Юнайтед цього сезону? Або хоча б протягом останніх трьох із половиною років, якщо не брати короткий відрізок у другій половині минулого сезону, коли Каррік ненадовго повернув команду на правильний шлях?

Це колосальний виклик. Поліпшити результати команди в короткостроковій перспективі не так уже й складно — Каррік довів це минулого сезону. Але Юнайтед роками потребує тренера, здатного змінити звички футболістів, підняти планку вимог і забезпечити стабільний прогрес, який не обмежуватиметься першим етапом перезавантаження. Часом здавалося, що ван Гал, Моурінью, Сульшер, тен Гаг і Каррік зуміли змінити атмосферу та культуру всередині клубу. Та жодного разу цей ефект не тривав довго. Такі досвідчені гравці, як Скотт Мактоміней, який нині виступає за Наполі, та Люк Шоу, навіть називали атмосферу в команді токсичною. Минулого сезону Карріку вдалося ненадовго освіжити обстановку, і це було доречно, але навряд чи такий підхід міг дати довгостроковий результат.

Почеттіно радше належить до тих тренерів, які готові прийняти цей виклик. Він схильний виявляти проблемних гравців і намагатися усунути причини негараздів, а не обирати шлях найменшого опору. Але робити це значно легше, коли приходиш у клуб улітку. Є час оцінити склад, попрацювати на трансферному ринку, а під час передсезонної підготовки — змінити звички, підвищити вимоги, покращити фізичну форму та командну взаємодію. Зовсім інша річ — очолити команду в середині листопада, коли вона перебуває в зоні вильоту, а результати потрібно покращувати негайно. І починати доведеться з матчу проти Ліверпуля на Енфілді 22 листопада.

Але саме до цього призводить низка невдалих рішень керівництва. Один тренер змінює іншого, і кожен намагається знайти ліки проти хвороби, яка зародилася в кабінетах керівників, а згодом поширилася на роздягальню. Тим часом дедалі сильнішим стає відчуття, що Манчестер Юнайтед перетворився на клуб, яким просто неможливо керувати.

Тренерів приваблює навіть зараз одна перспектива: стати тим, хто поверне клубу колишню велич. Але якщо знову згадати слова Почеттіно про важливість правильного моменту — про те, коли обставини складаються так, щоб цей союз відбувся, — нині навряд чи найкращий час для того, хто хоче очолити Манчестер Юнайтед із такою метою.

Виклик, який чекає на нового тренера на Олд Траффорд, рідко здавався настільки складним.

The Athletic