Права рука Еміліано Мартінеса вже ніколи не буде такою, як раніше. 34-річний голкіпер зламав безіменний палець у травні минулого року, виступаючи за Астон Віллу у фіналі Ліги Європи. Він вирішив не робити операцію, щоб мати змогу зіграти за збірну Аргентини на чемпіонаті світу. За кілька тижнів до турніру Мартінес не міг повноцінно тренуватися: під час відпрацювання сейвів падав лише на одну руку, намагаючись уникнути нестерпного болю, який виникав, коли він спирався на праву.

"Я опускав руку на землю — і перед очима спалахували зірки, — розповів Мартінес на YouTube-каналі журналіста Гастона Едуля. — Щовечора, аж до опівночі, я плакав, бо мій палець був схожий на кров’яну ковбасу".

Голкіпер, який цього літа перейшов до Челсі, провів на турнірі всі матчі без замін. Команда Ліонеля Скалоні дісталася фіналу, де поступилася через гол Феррана Торреса в додатковий час. Наслідки травми досі даються взнаки: Мартінес зізнався, що продовжує грати з болем.

Операція допоможе зменшити дискомфорт, але, за словами воротаря, його палець уже ніколи не повернеться до нормального стану. Коли Мартінеса попросили порівняти біль від зламаної щелепи, яку він травмував у матчі за Челсі проти Евертона в середині жовтня, із болем від перелому пальця, він відповів:

"Біль від щелепи — це одиниця порівняно з тим, наскільки сильно болів палець… Це ризики, на які йдеш заради національної збірної. Я зробив би це знову".

І він не єдиний. Нік Поуп, воротар Ньюкасла та збірної Англії, вперше вивихнув палець у 13 років, коли грав на позиції голкіпера. Він намагався спіймати м’яч, але той невдало влучив у палець. Поуп одразу зрозумів, що щось не так.

"Я миттєво зняв рукавичку, — розповідає він. — І побачив, що мій мізинець дивиться в зовсім інший бік".

Поуп підбіг до тренера, щоб показати травму. Той люб’язно запропонував вправити палець, але юний воротар швидко відсмикнув руку й вирушив шукати лікаря.

"На щастя, лікар був на місці. Я заплющив очі й дозволив йому вправити палець у суглоб".

Вивихи пальців — професійний ризик для голкіперів, які щодня підставляють руки під удари. Вони виставляють їх назустріч ногам нападників, намагаються міцно зафіксувати за м’ячем, що змінює траєкторію та крутиться в повітрі, або спрямовують до землі, коли падають заради сейву. І саме руки найчастіше приймають на себе основний удар.

"Найпоширеніші травми виникають у ділянці суглобів пальців, — пояснює досвідчений хірург кисті та зап’ястя Майк Гейтон, який понад 20 років лікує спортсменів найвищого рівня, зокрема воротарів, регбістів, боксерів, гольфістів, тенісистів і гравців у крикет. — Можуть траплятися вивихи, коли суглоб виходить зі свого природного положення. Бувають переломовивихи — коли суглоб зміщується, а разом із цим стається перелом. А іноді йдеться просто про переломи пальців".

Воротарі також можуть травмувати кінчики пальців — ділянку дистального міжфалангового суглоба (DIP). Іноді при цьому відривається сухожилок, який відповідає за розгинання пальця. Так виникає так званий "молоткоподібний палець": його кінчик уже неможливо повністю випрямити.

Постраждати може й суглоб великого пальця. Це трапляється, коли палець застрягає в землі, а воротар перекочується через нього. У результаті рвуться зв’язки навколо суглоба біля основи пальця.

"Більшість травм пальців стається, коли м’яч влучає в кінчик витягнутої руки, — пояснює Гейтон. — Травми великого пальця частіше виникають під час падінь".

Такі ушкодження не дивують, якщо замислитися, скільки сумарного навантаження витримують руки голкіпера. Спортивні дослідження показують, що швидкість ударів на елітному рівні може перевищувати 100 км/год.

"Рукавички частково поглинають удар, але пальці все одно приймають на себе основне навантаження, — розповідає тренер воротарів Метт Пиздровскі, який грав у США та Швеції. — За тиждень, особливо під час інтенсивних тренувань із великою кількістю ударів, ці повторювані навантаження швидко накопичуються".

Протягом кар’єри Пиздровскі стежив, щоб кожне заняття в тренажерному залі готувало до навантажень не лише його тіло, а й руки, пальці та зап’ястя. Він включав у програму звичайні силові вправи: жим лежачи, випади, станову тягу та жим над головою. Усі вони вимагають стабілізувати й контролювати вагу за допомогою рук.

"Постійне навантаження розвиває витривалість хвату та зміцнює зап’ястя. Це безпосередньо впливає на те, наскільки надійно ти контролюєш м’яч на тренуваннях і в матчах".

Не менш корисними, додає він, були вправи з власною вагою: віджимання — зокрема на кінчиках пальців, щоб зміцнити їх, — віджимання з піднятими плечима, віджимання в стійці на руках і підтягування. Під час жимових рухів доводиться стабілізувати вагу тіла через зап’ястя, а підтягування випробовують силу хвату.

"Уявіть, що потрібно втримати потужний удар у дощову погоду або надійно зафіксувати м’яч серед гравців, — каже Пиздровскі. — Для цього я використовував фермерську ходу — ходьбу з важкими гантелями чи гирями — та статичні утримання ваги, які створюють тривале навантаження на кисті й передпліччя".

"Сила рук не існує окремо від решти тіла, — пояснює тренер. — Усе взаємопов’язане. Сильніші плечі, передпліччя та м’язи кора допомагають ефективніше й безпечніше працювати руками".

Та яким би міцним не був воротар, травми кистей і пальців майже неминучі.

Рожевий мізинець голкіпера Брайтона Джейсона Стіла — найкраще тому підтвердження.

"Навіть не хочу думати, що з ним не так, — сміється він. — Він дуже гнучкий".

За свою професійну кар’єру 36-річний воротар двічі переніс операції на руках, але жодна з них не стосувалася найменшого пальця.

"Це просто наслідок того, скільки м’ячів влучає тобі в кінчики пальців, — каже він. — Думаю, у багатьох воротарів так".

Стілу було трохи за 20, коли під час тренування м’яч, який вдарили з близької відстані, з такою силою влучив йому в руку, що зламав човноподібну кістку — невелику кістку зап’ястя біля основи великого пальця. Тоді він виступав за Мідлсбро.

"Біль з’явився миттєво", — згадує Стіл.

Коли він почав знімати рукавичку, один із досвідченіших голкіперів клубу розповів йому історію про те, як після перелому зап’ястя в нього тремтіла вся рука.

"І, як на зло, я витягнув руку з рукавички — і вона вся тремтіла", — каже Стіл. Гвинти, які встановили для фіксації перелому, досі залишаються в його руці.

Минулого сезону, через 13 років після першої операції, Стіл знову опинився на операційному столі. Цього разу хірурги відновлювали ліктьову колатеральну зв’язку (UCL) великого пальця іншої руки. Вона розташована з внутрішнього боку суглоба й відіграє важливу роль: не дозволяє великому пальцю надмірно відхилятися від долоні.

Травма знову сталася на тренуванні. Стіл намагався спіймати, здавалося б, звичайний м’яч, але сильний вітер змінив його траєкторію. Біль був не таким, як під час попереднього перелому, проте воротар одразу відчув: щось не так.

Тепер Стіл не надягає рукавички, перш ніж зафіксувати тейпом зап’ястя — "на три дюйми вище від шраму на човноподібній кістці" — та мізинці. На пальцях він накладає тейп у формі вісімки, щоб забезпечити додаткову підтримку.

Чи замислюється він про те, якими будуть його руки після завершення кар’єри?

"Намагаюся про це не думати, — додає він. — Навіть зараз я не можу як слід стиснути ліву руку в кулак, бо мізинець не згинається".

Достатньо поглянути на руки будь-якого воротаря без рукавичок наприкінці матчу — і, найімовірніше, ви побачите тейп на пальцях та/або зап’ястях.

"Я працював із воротарями, які тейпують кожен палець ще до початку кожного тренування, — розповідає колишній тренер голкіперів Брайтона Джек Стерн. — Пригадую воротарів Брайтона, на яких іноді доводилося чекати, поки вони закінчать тейпувати всі пальці, перш ніж розпочати заняття. Це досить поширена практика".

Тейпування може виконувати кілька функцій. Воно забезпечує додаткову підтримку пальцю, який відновлюється після травми, або ж просто допомагає стабілізувати його, щоб знизити ризик ушкодження.

Деякі виробники воротарських рукавичок вбудовують у них додаткові елементи підтримки, щоб голкіпери почувалися впевненіше. Поуп використовує рукавички з технологією Finger Save: пластиковими вставками вздовж тильної частини рукавички, які мають запобігати надмірному розгинанню пальців.

Однак багато воротарів віддають перевагу рукавичкам без таких елементів, пояснює Стерн. За його словами, вставки за кожним пальцем можуть надто обмежувати рухи.

"Зараз можна помітити, що рукавички стають майже меншими. Багато з них нагадують рукавички для миття посуду. Зчеплення з м’ячем залишається таким самим, але сама конструкція стала менш об’ємною. Це тому, що більшість воротарів хочуть відчувати м’яч. Їм потрібно, щоб пальці залишалися вільними й рухливими, аби під час ловіння вони відчували, як обхоплюють м’яч.

Коли ж доводиться витягуватися на повну довжину й рятувати команду кінчиками пальців, що менше рукавички обмежують рухи, то краще".

За словами Стерна, воротарі часто обирають тейп саме заради додаткової підтримки. А сам процес його накладання може стати важливою частиною передматчевого ритуалу.

"Це перетворюється на звичку, — каже він. — Воротарі дуже прискіпливо ставляться до своєї підготовки та її чіткої структури. Тому тейпування кожного пальця перед матчем чи тренуванням, на мою думку, має значною мірою психологічний характер. Це додає їм упевненості у власних руках".

Пиздровскі теж мав періоди, коли експериментував із профілактичним тейпуванням перед кожним заняттям, але так і не зробив його постійною практикою.

"Відчуття додаткової стабільності не компенсувало втрати чутливості", — пояснює він.

Водночас він розуміє тих, хто тейпує руки регулярно.

"Для одних це питання стабільності суглобів. Для інших — психологічна впевненість: компресія створює відчуття захищеності. А хтось відчуває протилежне — тейп заважає спритності пальців і контролю над м’ячем. Я належав саме до останніх, якщо тільки травма не змушувала мене діяти інакше".

Аарон Рамсдейл із Саутгемптона тейпує зап’ястя перед тренуваннями та матчами, але пальці фіксує лише "час від часу" — якщо вдарився ними або пошкодив їх.

28-річний Рамсдейл вважає, що йому "неймовірно пощастило — постукаю по дереву": за всю кар’єру він отримав лише дві травми рук. Однією був невеликий перелом суглоба пальця у 2022 році, який не потребував особливого лікування. Інша — перелом пальця під час виступів за Саутгемптон у 2024-му, що виявився значно серйознішим.

"Цей перелом потребував операції, — розповідає Рамсдейл . — Тепер у мене три крихітні гвинти в середньому суглобі середнього пальця".

Одна річ стає дедалі очевиднішою, коли спілкуєшся з воротарями та людьми з їхнього оточення: вони готові продовжувати грати навіть тоді, коли травмують пальці чи кисті. Рамсдейл зламав палець на 15-й хвилині матчу, але дограв до фінального свистка.

"Біль був сильним, — каже він. — Але я ніколи раніше не ламав пальців, тож не був упевнений, що це саме перелом. Тому продовжив грати".

Після операції Рамсдейл зміг повернутися на поле приблизно через п’ять тижнів. Допомогли тейпування сусідніх пальців — коли травмований палець фіксують разом із сусіднім для додаткової підтримки — та спеціально виготовлені рукавички, пристосовані до такого способу фіксації. В одній із них був отвір, розрахований одночасно на безіменний і середній пальці лівої руки.

Біль під час гри з такими травмами він описує як "жахливий" і такий, що "часом стає нестерпним". Але для воротаря біль від пропущеного матчу й ризик втратити місце в складі завжди відчутніші.

Тейпування сусідніх пальців — поширена практика під час відновлення після перелому чи вивиху. Воно допомагає стабілізувати суглоб і контролювати біль, але, за словами Пиздровскі, впливало на його гру.

"Коли два пальці тейпують разом, фактично зменшується площа контакту з м’ячем і обмежується їхня незалежна рухливість. Це докорінно змінює хват, а згинати пальці стає складніше. Іноді я навіть почувався незграбнішим. Здавалося, що частіше випускаю м’ячі, бо не можу так точно ними маніпулювати".

Коли болю вже неможливо було уникнути, доводилося вчитися з ним грати.

"Можливо, трохи змінюєш техніку: частіше відбиваєш м’яч долонею, а не кінчиками пальців, переносиш більшу частину навантаження на сильнішу руку. Це дрібні, майже несвідомі адаптації, до яких воротарі вдаються, щоб пережити період травми".

Поуп має чималий досвід гри з болем. Одного разу він вивихнув палець під час розминки перед матчем, але все одно вийшов на поле. У сезоні-2022/23 він знову вивихнув палець на тренуванні. Його вправили, однак травма перетворилася на постійну проблему: протягом сезону палець вивихувався ще чотири чи п’ять разів.

Коли це траплялося під час матчу, Поуп біг до бічної лінії, де йому вправляли палець, а потім він повертався до гри.

За словами воротаря, перший вивих завжди найболючіший. Кожен наступний переноситься легше. Важливо також якомога швидше зафіксувати палець тейпом, щоб спробувати стримати набряк.

"Думаю, саме набряк спричиняє біль, адже суглобова капсула дуже маленька, — пояснює він. — Якщо можеш надягати й знімати рукавички та, можливо, прийняти пару знеболювальних, то загалом усе нормально.

Якби це сталося на тренуванні, ти, мабуть, дав би пальцю спокій і кілька днів не тренувався. Але коли це трапляється під час матчу, у такій атмосфері, ти прагнеш продовжувати".

А хіба усвідомлення того, що палець травмований, не впливає на гру хоча б підсвідомо? Чи не починаєш відмовлятися від певних сейвів або уникати падінь у конкретний бік, щоб не посилити біль?

Поуп сміється.

"Намагаєшся якомога краще забути про це. Не хочеш підвести ні себе, ні команду, тому насправді зосереджуєшся саме на цьому".

Стерн також опинявся в подібній ситуації, коли доводилося грати, уже знаючи про пошкодження кисті чи пальців.

"Ти все одно виставляєш руку, — каже він. — Бо краще відчути біль, ніж пропустити гол. Але думки про травму все ж не дають спокою. Я впевнений, що реакція стає хоч на частку секунди повільнішою, адже організм намагається захистити ушкоджену ділянку".

За його словами, воротарі з часом звикають до думки, що з такими травмами доведеться стикатися й попри все продовжувати виконувати свою роботу.

"Якщо не розірвана зв’язка і не зламана кістка, через що потрібна операція, воротарі майже завжди просто продовжують грати. Хтось приймає знеболювальні, хтось фіксує пальці тейпом".

Він також звертає увагу на те, що протягом матчу воротарі можуть не так часто торкатися м’яча руками, як здається.

"Уявімо, що воротар на тренуванні травмував палець лівої руки, загнувши його назад, і тепер майже не може ним рухати. Перед матчем йому фіксують палець тейпом, можливо, дають знеболювальне. Але за всі 90 хвилин йому, можливо, доведеться торкнутися м’яча цією рукою лише один-два рази, а іноді й узагалі жодного.

Тому з такою травмою можна продовжувати грати: ти розумієш, що за весь матч руці, можливо, доведеться виконати лише кілька дій".

Наприкінці сезону-2022/23 Поуп переніс у Гейтона операцію з реконструкції зв’язок, щоб відновити функціональність пальця. Але йому не потрібно далеко ходити, щоб побачити, до чого можуть призвести повторні травми, які не лікують хірургічним шляхом. У самого Гейтона після травми під час гри в регбі палець залишився викривленим. Тоді його просто зафіксували тейпом, щоб лікар міг продовжити грати.

Колишній воротар Вест Гема, КПР і збірної Англії Роб Грін уже після завершення кар’єри розповів, що останні десять років виступав із фіксатором на пальці та спеціально виготовленими рукавичками з так званою лопаткою на долоні. Усе це було необхідно через мізинець, який після численних переломів і вивихів назавжди зігнувся майже під прямим кутом.

"Гравці хочуть якомога швидше повернутися на поле й іноді ставлять інтереси команди вище за власне здоров’я", — каже Гейтон.

Під час лікування спортсменів завжди обговорюють терміни повернення до гри та ризики надто раннього відновлення.

"Можна погіршити перелом, — пояснює лікар. — А якщо суглоб уже вивихнутий, він може вивихнутися знову, а наступного разу це може статися вже з переломом".

За словами Гейтона, лікарі пояснюють спортсменам характер травми, щоб ті могли самостійно ухвалювати рішення. Адже вони дорослі люди. Медики лише допомагають їм оцінити ситуацію, але не можуть змусити ані грати, ані відмовитися від виходу на поле.

Серед довгострокових наслідків таких травм — хронічна нестабільність суглобів, як у випадку Гріна, а згодом і остеоартрит.

Гейтон працює з деякими воротарями вже понад 20 років і помітив, що більшість із них звертають увагу на те, який вигляд мають їхні руки.

"Наприкінці кар’єри вони приходять до мене й запитують: “Докторе, а можна зробити так, щоб руки мали кращий вигляд?”"

За словами Гейтона, у разі хронічного артриту суглоби пальців можна замінити. Інший варіант — знерухомити їх, тобто назавжди зафіксувати в одному положенні.

"Іноді футболісти отримують настільки важкі переломовивихи середнього суглоба пальця — проксимального міжфалангового суглоба (PIP), — що єдиний вихід полягає в його знерухомленні. Для цього ми встановлюємо крихітні штифти, гвинти або пластини, які фіксують суглоб.

Це крайній захід, операція, до якої вдаються, коли інших варіантів уже немає. Але навіть після неї людина може стиснути руку в кулак, відбивати м’яч кулаком і розводити пальці, щоб виконувати сейви.

За роки роботи у футболі я провів чимало таких операцій гравцям із жахливими травмами, коли врятувати ситуацію можна було лише таким шляхом".

37-річний Стерн завершив ігрову кар’єру ще у 21 рік, але досі відчуває наслідки воротарських травм. Його турбує зап’ястя, в якому колись розірвалася зв’язка. Тоді для лікування довелося встановити штифти, які залишалися там п’ять місяців. Травма сталася під час падіння за м’ячем із витягнутими руками.

"М’яч лежав на землі, я біг до нього, і нападник теж, — згадує Стерн. — Я дістався першим і відбив м’яч. Але потім його нога або бутса влучила мені в кисть і зап’ястя, різко відхиливши руку назад. У результаті одна зі зв’язок розірвалася.

Відтоді моє зап’ястя так і не відчувалося нормально".

Крім того, Стерн страждає на ранній остеоартрит кистей.

"Кістки та зв’язки трохи змістилися й тепер уже не зовсім правильно розташовані".

"Майже в кожного воротаря, який провів довгу професійну кар’єру, після її завершення залишаються проблеми з руками на все життя. Не настільки серйозні, щоб вони заважали користуватися руками. Але відчуття в них уже ніколи не буде таким, як раніше".

The Athletic