Класичне українське протистояння поміж київським Динамо та донецьким Шахтарем на вихідних завершилось нічиєю з рахунком 1:1, що в свою чергу відкривало безліч цікавих можливостей для конкурентів "біло-синіх" та "гірників" у чемпіонських перегонах. Оскільки луганська Зоря свій матч двадцять другого туру української Прем’єр-ліги проти ковалівського Колосу виграла ще в п’ятницю (1:0), то станом на ранок понеділка дніпровський Дніпро-1 мав повну картину відносно становища своїх опонентів у турнірній таблиці.

У звітній ж день команда Олександра Кучера протистояла в Ужгороді львівському Руху, який останнім часом тільки те й робить, що відчайдушно намагається зберегти місце в "елітному" дивізіоні на наступний сезон. Команда Віталія Пономарьова потребувала залікових балів аж ніяк не менше за супротивників за цим протистоянням, проте кадрові проблеми на окремих позиціях суттєво зменшували її шанси, навіть за умови наявності аналогічних складнощів в опонентів.

Саме на правий фланг захисту "жовто-чорних", де цього разу грав молодий Андрій Кітела, і прийшовся основний удар суперників. Домінго Бланко фактично не залишив шансів супернику своїм дриблінгом, створивши кілька непоганих нагод для партнерів, які ті чогось не квапились реалізовувати, накшталт удару Гуцуляка повз ближню стійку на 10 хвилині. Щоправда, тоді номінальні господарі вже вели за рахунком.

Кутовий із правого флангу від Піхальонка пішов на дальню стійку для Сарапія, а той із двох спроб таки забезпечив перетинання м’ячем лінії воріт, якби не намагався тому завадити Юрій Паньків. Дніпро-1 після того взагалі не хотів ділитись м’ячем із суперником, але атакував доволі помірним темпом. Так тривало аж до найбільшої помилки Кітели в цьому протистоянні, коли захисник Руху збив усередині штрафного Рубчинського, а Довбик із пенальті закотив м’яч у центр воріт.

Тоді справді здавалось, що гру можна завершувати достроково, бо й Рух виглядав так собі, а дніпряни з кожною хвилиною лише набирались упевненості. У всякому випадку, так воно здавалось на перший погляд. Але самовпевненість інколи дуже заважає футболістам, і команда Кучера це цілком змогла відчути на собі, коли вже за п’ять хвилин після власного другого голу пропустила.

Дивним рішенням виглядало скидання м’яча в центр власного штрафного, після закидання з лівого флангу атаки суперників, від Сватка, після чого Таллес низом пробив у ближній кут. Проте не менш дивним, а може й узагалі безглуздим, виглядав вихід Валефа на перехоплення аналогічної передачі суперників за межі штрафного вже за п’ять хвилин після того. У жанрі коротеньких жартівливих футбольних відео м’яч перелетів над головою воротаря, після чого лише Климчук залишався перед порожніми воротами.

Відчуття гравців Дніпра-1 у той момент було складно осягнути, бо претендент на чемпіонський титул за лічені хвилини втратив перевагу в два м’ячі. Добре, що тоді залишався ще цілий тайм попереду, тож можна було щось вигадати за цей час. Однак і Рух намагався не стояти на місці, тим паче що суперники ладні привозити собі голи власними зусиллями. Звісно, що після перерви команди грали за переваги дніпровського колективу, але футболісти СК при цьому не виглядали надто впевненими у власному успіху.

Утім, а звідкіля могла взятись та сама впевненість, якщо за тайм команда Кучера створила, дай Боже, два повноцінних гольових моменти? "Жовто-чорні" жваво захищали власні володіння, тож вільного простору просто не було, і зрештою дніпрянам довелось переходити на примітивний вертикальний футбол та масовану навалу, щоб хоч якось подужати цей захисний блок. Зрештою, це вдалось зробити зусиллями передачі Піхальонка з правого флангу на Когута до меж воротарського, яка відбулась на третій компенсованій хвилині. Цікаво, що до цього до тайму з чотирма голами арбітр узагалі нічого не додав.