Донецький Шахтар лише кілька днів тому розпочав для себе пригоди в єврокубкових змаганнях цього сезону, проте одразу після поразки від португальського Порту в Гамбурзі мав вертатись до України заради чергового матчу в рамках Прем’єр-ліги. На щастя, для "гірників", далеко віддалятись від західного кордону було не потрібно — у Львові на полі Арени Львів на них очікувала дуель проти місцевого Руху.

І якщо б ця зустріч відбувалась незадовго до вересневої міжнародної павзи, то ми б мали можливість сміливо говорити про протистояння двох лідерів чемпіонських перегонів поміж собою. Але "жовто-чорні" з того часу тягнули за собою серію тривалістю в три матчі без перемог, тож банально не мали можливості втриматись навіть у зоні потенційної участі в єврокубках. Аби ця невдала серія не отримала продовження а конкуренти, відповідно, можливості обігнати Рух, команда Валерія Пономарьова мала повертатись на переможну стежину саме в матчі проти чинного чемпіона країни.

Легкої прогулянки для обох команд у цій зустрічі зі зрозумілих причин не передбачалось, та й як тут можна було гуляти по цих барханах піску, які щедрі львівські агрономи насипали на футбольне поле настільки рясно, що вслід за влучанням м’яча футболістів ще й трохи прикопувало з головою. Але всі жарти в бік, бо Рух розпочинав гру з агресивних атак у власному виконання.

І хоча перший момент залишився за "гірниками" — Криськів зі входу до лівого флангу штрафного поцілив повз дальню стійку, незабаром господарі поля підійшли до чужих воріт із цілою серією пострілів із центральної зони, за підсумком яких справедливо могли розраховувати бодай на один забитий м’яч. Але то Пастух влучить у поперечину могутнім ударом, то Слюбик поцілить повз ліву дев’ятку не менш потужним пострілом.

Загалом, Шахтарю було іноді дуже важко, тож полегшення Судакова на 18 хвилині за підсумком результативного удару з лівого флангу штрафного в дальній кут було легко зрозуміти. Блискуча контратака була розіграна в завершальній фазі поміж Георгієм та Криськівим. Але на цьому наша гра точно не скінчилась.

На 21 хвилині головний арбітр Віталій Романов трохи випустив із поля зору той факт, що він працює все ж таки на футбольному, а не футзальному матчі, тому його рішення про вилучення Ракіцього за дійсно жорсткий, але в межах розумного, підкат на лівому фланзі захисту проти Квасниці — це повна маячня. Але, якщо вже VAR не допомагає в подібних ситуаціях, то хоч у церкву перед грою можна було навідатись про всяк випадок.

Утім, рішення було ухвалено, тож подальшу долю цього арбітру будуть вирішувати вже інші кваліфіковані експерти. А ми тим часом усю решту матчу спостерігали за його згубними наслідками для гри Шахтаря. Той гол Судакова мав морально пригнітити команду Пономарьова за планом ван Леувена, але вийшло так, що арбітри залишили Рух у грі, тож він не відчував за своїми плечима геть нічого. Та ще й суперників на полі раптово стало менше.

Примітно, що одразу після вилучення зі скандальним відтінком стався момент із незарахованим голом Руху, який бригада VAR скасувала через офсайд. На повторах нам могли й намалювати ще більш жирні лінії, аби вже точно нічого не було зрозуміло в тому епізоді, тож лише залишалось сподіватись, що нам показали не те зображення, яке було в представників Феміди, бо й рішення про скасування голу Дідика тоді можна було б поставити під сумнів.

Таким чином обидві команди понервували, випустили пару, а потім розійшлись майже до завершення тайму займатись своїми власними справами по різні боки поля. Лише Сич та Зубков своїми моментами нагадали нам, що ми все ж таки багато чого вирішуємо на полі цього вечора.

На другий тайм жодна з команд не зробила ні замін, ні змін у своїх тактичних малюнках. Шахтар захищався тими силами, що булий, і постійно залишав за собою бажання виходити до контратак, але суперники за рідкими випадками дозволяли це робити. Хоча навіть гол забили "гірники" на 63 хвилині практично з нічого, коли простріл Зубкова з лівого флангу знайшов на ближній Криськіва, але у величезному офсайді. Такому самому, у якому був Квасниця, коли зі свого удару з центру штрафного відкривав події другої половини.

Чим далі заходила ця гра, тим більше простору відкривали донеччани на флангах, а оскільки команда Пономарьова тільки так і вела свої наступальні дії, то й не дивно, що небезпеки біля воріт Різника було чимало. Але все одного від голу львів’яни були дуже далеко, аж допоки з правого флангу в ближню дев’ятку не розрядив свою гармату Слюбик, чим подарував своїй команді хоча б один заліковий бал. А ван Леувен після матчу пав повне право визвірятись на арбітра. Кожному — своє.