Напередодні сталась важлива подія в цьогорічному розіграші української Прем’єр-ліги — чинний чемпіон України донецький Шахтар поступився вперше в поточній кампанії на внутрішній арені, програвши полтавській Ворсклі (1:2), і одразу ж підставив під удар свою лідерську позицію в чемпіонаті. І вже на наступний день криворізький Кривбас планував скористатись цією невдачею конкурентів, однак команді Юрія Вернидуба на власному полі доводилось зустрічатись з одним із найбільш незручних суперників у цьому розіграші — львівським Рухом.

Щоправда колектив Віталія Пономарьова подібне враження стосовно себе справляв тільки на початку, коли тягнув за собою серію з успішних матчів. До звітного ж протистояння "жовто-чорні" підходили на тлі п’яти матчів без перемог у всіх змаганнях, до переліку яких посеред тижня увійшла й кубкова гра проти Олександрії, після якої Рух залишив розіграш одного з двох турнірів, у яких брав участь (0:1). Кривбасу також не було, чим похизуватись, бо криворіжці програли свою дуель одеському Чорноморцю.

Напруження в цьому протистоянні відчувалось на кожній ділянці футбольного поля, а відкладний на пів години через повітряну тривогу стартовий свисток тільки загострював і без того високий рівень інтриги. Не могли дочекатись своєї появи на газоні й головні дійові особи гри, тож нудьгувати нам не доводилось уже від самого початку. Обмінювались атаками команди з помітним ентузіазмом, але надійні блоки з обох сторін поля практично позбавляли простору групи атаки.

Зрештою, доводилось іти на певні авантюрні рішення, або робити акцент на виконання стандартів, і тоді як останнє за собою залишали господарі, за перше переважно відповідали гості. Саме таким і був дальній постріл від Едсона на 18 хвилині, який ледь парирував Кліщук, або спроба Сапуги вразити його ворота з гострого кута на правому фланзі штрафного. Кривбас натомість відповів ударом головою від Бескоровайного на завершення подачі кутового з лівого флангу, тоді як решту часу переважно мовчав у атаці.

Аж раптом, на 40 хвилині подача кутового з лівого флангу призвела до призначення пенальті у ворота Руху. І поки ми шукали, де ж там Сапуга фолив проти Хомченовського, на задньому плані м’яч влучив у ділянку руки під рукавом футболки Пастуха, чого для арбітра виявилось цілком достатньо для рокового для "жовто-чорних" рішення. Вернидуб тим часом радів удару в правий кут від позначки у виконанні Іліча, тоді як перед командою Пономарьова поставало більш складне завдання.

Що тільки не робив той Кривбас у чужому штрафному від початку другого тайму, але м’яч удруге до воріт Ледвія так і не потрапив, хоча моменти для цього були найвищого ґатунку. Рух ледь тримався на ногах на тому відтинку гри й подекуди захист "жовто-чорних" відверто панікував. Але тут дуже вчасно включився Пономарьов зі своїми "батьківськими" замінами для заспокоєння команди, і в підсумку тільки за рахунок цього й виграв протистояння на тренерському рівні.

Вибір Квасниці та Руніча в якості футболістів підсилення був просто відмінним — останній дуже швидко спрямував м’яч у ближній кут чужих воріт із добивання на завершення відскоку подачі з правого флангу. Цей епізод стався на 63 хвилині, а вже за два оберти секундної стрілки рефері ніби віддав боржок гостьовому колективу, витягнувши максимум із небезпечного для суперника вибивання м’яча з правого флангу власного штрафного від Бескоровайного під час відбирання в Климчука. Юрій потім прицільно пробив із пенальті в лівий нижній кут.

А не минуло й ще двох хвилин, як Рух святкував уже третій свій гол у цій грі. Там було все просто — Квасниця прострілив із правого флангу на ближню стійку, а Руніч замкнув. 1:3, і в Кривбасу було ледь зо 20 хвилин до завершення основного часу. І якби напроти був не "жовто-чорний" колектив, а команда, яка б за такого рахунку закрилась у захисті, то, можливо, щось і можна було з цього вигадати. Але гості просто не зупинялись, тож команда Вернидуба була змушена прийняти поразку.