Брайтон розбив Арсенал на Емірейтс та подарував можливість Манчестер Сіті в наступному турі стати чемпіоном Англії

Чемпіонські перегони в англійській Прем’єр-лізі станом на момент тридцять шостого туру жодним чином не втратили власної актуальності, проте лондонському Арсеналу в них радше відводили роль стороннього, але не повністю позбавленого зацікавленості, глядача. Однак від результатів "канонірів" уже залежало все ж таки менше, бо свій ключовий матч другого туру вони програли Манчестер Сіті на Етіхаді.

Утім, команду Мікеля Артети та поразка не звільнила від зобов’язань догравати сезон до останнього, і шкода в цьому плані, що прикра травма литкового м’яза залишила українського захисника Олександра Зінченка поза межами намагань його партнерів виправити своє становище. Першою грою, яку після пошкодження мав пропустити наш співгромадянин, була домашня зустріч проти Брайтона Роберто Де Дзербі, якого добряче присоромив Евертон на самому початку тижня (1:5).

Захоплююче видовище в плані боротьби двох тактичних знавців, проте подекуди позбавлене належного рівня гостроти в першому таймі. Брайтон та Арсенал грали у відкритий футбол із величезною перевагою гостей за показником контролю над м’ячем, яка втім не знаходила жодного підтвердження безпосередньо на футбольному полі в плані створення гольових моментів. Навіть тих лічених хвилин, що тримали в себе володіння "каноніри" цілком вистачало для того, аби забезпечити проблеми захисту опонентів.

Але окремим персонажем у цій сюжетній лінії був головний арбітр Енді Медлі, якому нічого не вартувало вчасно почати роздавати гравцям заслужені попередження, аби потім ми не спостерігали за тим, як на заміну вимушено йде нападник Арсенала Габріель Мартінеллі через пошкодження за підсумком підкату в центрі поля, за який Кайседо навіть не отримав покарання. Хоча на полі з’явився Троссар, і якби ця гра відбувалась на Амексі, то реакція публіки б не забарилась. Але грали на Емірейтс, тож бельгійцю доводилось напрацьовувати на емоції від фанатів безпосередньо на полі.

Леандро в підсумку став один із небагатьох, кому вдавалось отримувати гольовий момент у першому таймі, проте його постріл із лівого флангу штрафного, як і удар Саки трохи пізніше, пройшов повз ворота. Брайтон у плані реалізації суперників не дуже-то й перегравав, змарнувавши свій поодинокий шанс ударом Енсісо на трибуни за порожніми воротами, після прострілу з лівого флангу штрафного від Мітоми. То був рідкісний момент, коли японцю бодай-щось дали зробити на полі.

А в другому таймі з "канонірами" сталось щось страшне, бо ні повернутись належним чином до гри, ні знайти себе після швидкого пропущеного гола вони вже не змогли. На 51 хвилині Ківьор перед воротарським опинився роззутим, допоки Енсісо головою завершував подачу з лівого флангу від Еступіньяна. Був натяк на фол проти захисника, але якщо вже VAR не дав реакції, то й питати з головного було нічого.

Артета зреагував трьома замінами, але й вони фактично нічого не дали його команда, тоді як сам іспанець згодом отримав свою жовту за надмірні емоції у відповідь на черговий фол. Суддівство збоку Медлі цього вечора викликало чимало питань, бо було непослідовним, але це не було приводом звинувачувати арбітра в тому, що "каноніри" виглядали блідими та ледве пересувались у завершальній стадії. Якщо взагалі туди доходили, бо приблизно 60% контролю м’яча від гостей нікуди не поділись аж до фінального свистка.

На тлі такої безвиході в атаці "каноніри" ще й свої ворота продовжували пропускати й узагалі епічним було те, що другий гол фактично подарував Ундаву Троссар — колишній гравець Брайтона, для якого це був перший матч проти екс-клубу. Через ноги Гросса м’яч дістався центрального входу до штрафного, звідки Рамсдейла було красиво перекинуто. А потім ще й Еступіньян зіграв на добивання відбитого Рамсдейлом дальнього удару Велбека вже в компенсований час, тож Арсенал ще й із тріском пролетів повз чемпіонський титул.